Нарис історії Товариства Частина перша. 1884-1940 рр.

Олександр Добржанський. Нарис історії Товариства
Частина перша. 1884-1940 рр.

1.1. Заснування Народного Дому. У ХІХ ст. популярною формою організації громадського життя в Австрійській (Австро-Угорській) імперії стали народні будинки (доми). Українці Галичини вже під час революції 1848-1849 років висловили бажання заснувати подібну інституцію. В 1852 р. кошти на Український Народний Дім у Львові збирали на Буковині. Найбільшу суму передали львів’янам жителі Садгори.

Після заснування товариства “Руська Бесіда” у Чернівцях українською громадськістю декілька разів обговорювалася думка про можливість придбання окремого будинку, який би став центром українства краю. Ідею заснувати український “Народний Дім” вперше висловили на загальних зборах “Руської бесіди” 12 липня 1875 р. [ДАЧО. – Ф. 3. – Оп. 1. – Спр. 4087. – Арк. 1-2.]. Після цього було створено комітет, який звернувся із закликом до української громадськості про збір коштів на будівництво “Народного Дому”. Зокрема, в цьому документі говорилося: “Українські братя! З дозволу уряду звертаємося до Вас з проханням про добровільні внески для будівництва приміщення “Народний Дім” в Чернівцях для розміщення товариства і для підтримки бідних дітей-учнів.
Брати! Більш як пів мільйона населення нараховує наша Буковина. І з них 41% припадає на українців, в той час як на євреїв припадає 9,5%, а вірмен усього 0,5%.
І все ж тільки добровільними пожертвуваннями вірмени побудували монументальну церкву, євреї побудували чудовий Темпль. Євреї і вірмени мають багато і дають багато. Ми маємо мало, а тому можемо дати мало. Але коли кожен з нас дасть трохи, то разом це буде складати багато, бо українців багато і своїми малими вкладами зроблять велике діло, бо справа іде про освіту і про ваше добре ім’я. [ДАЧО, ф.3, оп. 1, спр. 4087. арк. 3]. На загальних зборах “Руської бесіди” 5 жовтня цього ж року започатковано збір коштів на придбання приміщення для “Народного Дому” [Барвінський О. Спомини з мого життя. – Львів, 1913. – Ч. 2. – С. 47]. Однак справа ця просувалася спочатку досить повільно.
Наступним кроком у заснуванні Народного Дому стали загальні збори “Руської Бесіди” від 11 липня 1881 р., які обрали комітет з розробки статуту то¬ва¬риства “Народний Дім”. Цю роботу виконали І.Окуневський та І.Винницький. 22 січня 1884 р. статут товариства “Народний Дім” затвердила крайова влада. В ньому зазначалося, що мета “Народного Дому” підпирати і боронити матеріальні і моральні інтереси русинів на Буковині” [Статут товариства “Руский Дім Народний” в Чернівцях. – Чернівці, 1897. – С. 3]. Передбачалося, що цієї мети товариство буде досягати шляхом: “а) будова “Народного Дому” з салею театральною в Чернівцях; б) поміщення в нім буковинсько-руских товариств, котрі причиняються до розвитку буковинсько-руского народу – а то на основі договорів, заключених виділом “Народного Дому” з виділами дотичних товариств; в) основанє й поміщення в нім бурси для бідних учеників руских; г) основання читалень шпихлірів, кас пожичкових і инших для руского народа пожиточних заведень по селах і містах буковинських…е) основання стипендій для русинів; ж) основання й удержування читальні в “Домі народнім” з) основанє й підмога руских часописів на Буковині та ін. [Статут товариства “Руский Дім Народний” в Чернівцях. – Чернівці, 1897. – С. 3-4]. Затвердження статуту вважається датою заснування товариства, хоча його установчі збори відбулися трохи пізніше, в лютому цього ж року. Першим головою товариства обрано Є.Пігуляка.
Спочатку товариство “Народний Дім” перебувало в приміщенні “Руської бесіди”, але вже з перших днів існування виділ товариства значно активізував збір коштів на будівництво (як планувалося з самого початку) окремого приміщення.
Протягом другої половини 80-х років ХІХ ст. товариство “Народний Дім” зміцніло організаційно і матеріально, перетворилося в одне з найвпливовіших українських об’єднань краю. Однак зваживши фінансові можливості виділ товариства вирішив не братися за будівництво будинку, а купити вже готове приміщення. Це було зроблено в листопаді 1887 року. Придбаний будинок знаходився між вулицями Крута та Вірменська, а фронтоном виходив на вулицю Петровича. Він складався власне з самого будинку за адресою Петровича №2, який мав 19 кімнат, та флігеля за адресою Петровича №4 (5 кімнат). Крім того будинок мав пивницю, до нього прилягало подвір’я з городом і садом, Товариство заплатило за будинок 18 тис. золотих.

1.2. Від придбання до розбудови Народного Дому.
Придбання будинку стало рубіжною подією в історії товариства “Народний Дім”. Тепер значно активізувалося збирання коштів. Поступово розширювалася кількість членів-засновників товариства. З 1888 р. в Народному Домі розмістилася редакція газети “Буковина”, товариства “Руська бесіда”, “Руська школа”, “Союз”. Цього ж року в Народному Домі відкрилася читальня з хорошою бібліотекою українських книжок, журналів і газет. Популярним місцем зібрання і відпочинку українців Чернівців стала пивниця Народного Дому.
1896 р. в Народному Домі відкрилася хлопчача бурса. Вона зайняла кращі кімнати по вулиці Петровича 2, тому для українських товариств місця вже не вистачало. Було вирішено надбудувати другий поверх. Проект перебудови, розроблений архітектором Кліком, затверджено 2 травня 1897 р. на загальних зборах товариства “Народний Дім”. В травні 1899 р., після того як уряд надав допомогу в розмірі 6 тис. золотих, розпочалися будівельні роботи, які виконувала чернівецька фірма А.Ліопольда. Їх завершили восени цього ж року.
Після перебудови Народний Дім мав такий вигляд. В напівпідвалі розташувалися кухня, дві кімнати, пивниця і господарське приміщення. В іншій частині напівпідвалу розташовувалася друкарня “Руської ради” та службові приміщення. На першому поверсі 11 кімнат і залу займала хлопчача бурса, по одній кімнаті економічне товариство “Руська каса” і редакція газети “Буковина”. На другому поверсі розташовувалася театральна зала площею 140 кв. м. і висотою 7 м., яку розмалювала А.Кохановська, дві кімнати займала читальня, ще три кімнати і кух¬ня здавалися під житло. У флігелі відкрито готель з пивницею. Народний Дім мав електричне освітлення і каналізацію [Ілюстрована хроніка товариства “Українсь¬кий Народний Дім” у Чернівцях 1884 – 1934. – Чернівці, 1934. – С. 25-26].
1906 р. бурса ім. Ю.Федьковича переселилася з Народного Дому у власне приміщення. Це дало можливість розширити читальню (під неї було виділено три кімнати), виділити окремі кімнати для товариства “Українська школа”, “Курсів для дальшого образовання української молодежі”. Крім того, в Народному Домі розташовувалися товариства “Руська Бесіда”, “Руска рада”, “Буковинський Боян”, “Зоря” та ін., редакції газет “Буковина” та “Руска Рада” тощо.
Буковинський сейм регулярно виділяв кошти на розвиток Народного Дому, що давало можливість підтримувати його на належному рівні. Українські національні сили перетворили Народний Дім у своєрідний духовний та організаційний центр свого руху і намагалися через нього впливати на інші громадські об’єд¬нання, які виникали в краї. Однією з найбільш вдалих акцій Народного Дому стали урочисті музично-літературні вечори на честь видатних представників ук¬раїнства І.Котляревського, М.Шашкевича, Ю.Федьковича, М.Драгоманова, С.Во¬робкевича, які регулярно проводилися з кінця 80-х років ХІХ ст. Досить активно використовувалася театральна зала Народного Дому для аматорських вистав, кон¬цертів “Буковинського Бояну”, “Міщанського хору”, проведення вічей, зборів тощо.

1.3. Українські класики в Народному Домі.
Чернівецький Народний Дім в кінці ХІХ на початку ХХ ст. відвідало чимало відомих українських діячів. 19 листопада 1894 р. в Чернівці прибув М.Грушевський. В Народному Домі він зустрівся з представниками українських товариств і виступив перед ними з політичною промовою. Побували в Народному домі М.Міхновський, М.Левитський, Г.Хоткевич, Д.Антонович, М.Коцюбинський, Ф.Вовк та ін.
Весною 1901 р. в Народному Домі відбулися сходини, на честь Лесі Українки, яка перебувала в той час у Чернівцях. І.Карбулицький згадував: “Сходини відкрив був проф. Смаль-Стоцький, витаючи теплими словами письменницю іменем буковинських українців, а др. Трильовський іменем селян і радикальної партії… Потім Леся Українка дякувала всім і вся за сердечне привітання короткою, але дуже гарною промовою… Опісля мав студент Василь Сімович гарний виклад про літературну діяльність Лесі Українки та її значіння в українській літературі…Далі були деклямації, хорові й сольові співи та гра на скрипці” [Карбулицький І. Спомини з мого життя (рукопис) // Літературно-Меморіальний Музей О.Кобилянської у Чернівцях. – с. 78].
Величезне враження в краї справили відвідини І.Франка Чернівців у травні 1913 р. В Народному Домі він читав свого знаменитого “Мойсея” перед українськими студентами та представниками інтелігенції.
Щорічно в Народному Домі влаштовувалися шевченківські свята. Регулярно на них виступали С.Смаль-Стоцький, В.Сімович, Т.Галіп, М.Кордуба та ін. До сотих роковин від дня народження Т.Шевченка в Народному Домі організовано цілу серію лекцій, музичних вечорів тощо. 23 березня 1914 р. проведено віче, яке протестувало проти заборони російською владою відзначати соті роковини від дня народження Шевченка у Наддніпрянській Україні [Нова Буковина. – 1914.- 25 березня].
Популярність Українського Народного Дому у Чернівцях була настільки вагомою, що його приміщення неодноразово використовували представники інших національностей для проведення своїх політичних та культурних заходів. Зокрема, 1908 р. в залі Українського Народного Дому розпочав роботу Перший всесвітній конгрес єврейських літераторів, що писали на мові їдиш.

1.4. Народний Дім як центр національного відродження Буковини.
Під час першої світової війни Народний Дім не постраждав. Вже після повалення російського самодержавства 11 квітня 1917 р. наддніпрянські українці створили в ньому “Український військовий клуб ім. Павла Полуботка”, який очолили військові Сивачів та Кибенко. В цей час в приміщенні Народного Дому регулярно відбувалися різні засідання українських солдат, лекції, вистави тощо. Після відходу росіян в 1918 р. робота Народного Дому знову відновилася. Восени цього року Народний Дім став центром українського національного руху. Тут 13 жовтня проведено крайову міжпартійну конференцію, на якій були присутні близько 700 осіб. Конференція ухвалила резолюцію, яка вимагала поділу Буковини на етнічній основі на українську і румунську частини та обрала буковинських делегатів до Національної ради у Львові. 24 жовтня в Народному Домі створено Український Крайовий Комітет, головою якого наступного дня обрано О.Поповича. Саме Народний Дім став осередком урядування Крайового комітету. Звідси розсилалися накази по всій Буковині. Як згадував О.Попович про той час: “В “Народному Домі” кишить від людей, кипить всяка робота, що тут зосе¬ре¬джується” [Попович О. Відродження нації. – Львів: Червона Калина, 1933. – С. 99].
28 жовтня в Народному Домі відбулися збори українських студентів, які протестували проти намагань румунських партій поширити владу на всю Буковину. За рішенням Крайового Комітету, 3 листопада 1918 р. у Чернівцях відбулося величне українське крайове віче. Одне з засідань цього віча відбувалося в приміщення та на подвір’ї Народного Дому. Тут було ухвалено резолюцію, а потім учасники віча перейшли на площу Єлизавети. Важливою частиною ухвали став пункт: “Віче бажає прилучення австрійської часті української землі до України”.
В наступні дні Народний Дім залишався центром діяльності Української Національної Ради (так було перейменовано Український Крайовий Комітет), яка 6 листопада перебрала владу в свої руки в українській частині краю.
1.5. Народний Дім в період румунської окупації.
Однак 11 листопада Буковину окупували румунські війська. В перший же день окупації біля Народного Дому виставлено румунську варту, яка не пропускала в Дім нікого. Під такою “охороною” Народний Дім перебував до 1920 р. В цей час в Народному Домі перебувала дівчача семінарія товариства “Українська школа”.
Тільки в 1921 р. вдалося провести чергові загальні збори товариства “Народний Дім” і воно відродило свою роботу. Особливо багато зробив для розбудови Народного Дому шкільний інспектор Олександр Купчанко, який з 1923 р. очолив товариство “Український Народний Дім” і перебував на цій посаді понад 10 років.
З 1919 в Народному Домі 7 кімнат орендувало консульство Чехословаччини, а з 1923 по 1932 р. воно займало весь другий поверх. Тільки після того як консульство покинуло приміщення Народного Дому, українська громада Чернівців вирішила перебудувати його велику залу, для того щоб тут можна було розміс¬тити український театр. Хоча грошей не вистачало, перебудову зали вдалося зробити досить швидко (за декілька місяців) і якісно. Очолював роботи архітектор Іван Жуковський. Електрик Антін Завада встановив електричне освітлення. Розмалював залу художник Микола Харович за участі професора Євсевія Ліпецького. Останній також виготовив сценічні декорації для українського театру в Українському Народному Домі.
Відкриття театральної зали в Українському Народному Домі відбулося 22 жовтня 1932 р. і стало визначною події в громадському та культурному житті краю. До 1940 р. в Народному Домі регулярно відбувалися вистави Українського театру м. Чернівців та театральної студії товариства “Буковинський Кобзар”.
Встановлення більшовицького режиму на Буковині зумовило кардинальну зміну функцій Народного Дому. Разом з усіма іншими українськими товариствами було закрито товариство Український Народний Дім. Будинок Народного Дому більшовицька влада забрала у свою власність, розмістивши тут уста¬нови управління освіти та культури. Зокрема, в серпні 1940 року тут почала роботу районна музична школа [ДАЧО. – Ф. Р-3. – Оп.1. – Спр. 10. – Арк. 35, 36, 37].
1944 р. після повторного приходу більшовиків, в Народному Домі влаштували клуб НКВС, а 1945 р. тут розмістився Дім учителя [ДАЧО. – Ф. Р-72. – Оп.4. – Спр.25. – Арк. 25]. В радянський час в Народному Домі розташовувалися, крім Дому учителя, Будинок художньої самодіяльності, Правління обласної спілки письменників та ін.

Олександр ДОБРЖАНСЬКИЙ, професор Чернівецького національного університету

Володимир Старик. Нарис історії Товариства «Український народний дім в Чернівцях» (частина 2)
2.1. Народний Дім в більшовицьких лещатах.
Історія Українського Народного Дому в радянський період (1940-1941, 1944-1991) є типовим зразком ставлення більшовиків до західноукраїнських культурно-освітніх установ, які, переживши австро-угорську та румунську окупацію, були фактично ліквідовані.
Щоправда, в документах архівних фондів Чернівецького обласного вико¬навчого комітету та Чернівецького міського виконавчого комітету за 1940-41 та 1944 рр., а також відділу комунального господарства Чернівецького облвиконкому за 1940-1941 рр. не виявлено відомостей про заборону діяльності або ліквідацію товариства “Руський Дім Народний” в Чернівцях (офіційна назва товариства “Український Народний Дім” в роки австрійської та румунської окупацій) або ж про націоналізацію або передачу його майна іншим установам [Довідка Державного архіву Чернівецької області №295 від 27.08.2001 р.]. Однак зі спогадів очевидців тих подій відомо, що в перший же день окупації Чернівців радянськими військами Український Народний Дім в Чернівцях був запечатаний новою владою, припинено діяльність всіх українських організацій, які містилися в Народному Домі, а все майно товариства “Український Народний Дім” було пограбовано.
Зокрема, відомо про те, що безслідно зникли всі експонати виставки картин відомого буковинського художника Юстина Пігуляка, яка на той час демонструвалася в приміщенні Народного Дому. Зі спогадів Василя Руснака, активного діяча та члена правління Народного Дому дізнаємося також і про те, що більшовицька влада конфіскувала найбільшу на той час в Чернівцях бібліотеку української літератури, так звану “Українську народну книгозбірню” Народного Дому (19000 книг). Ця бібліотека, як і інші конфісковані більшовиками чернівецькі кни¬гозбірні, була перевезена ними до приміщення колишнього Польського Дому і пе¬ре¬бувала там до осені 1941 року, коли нова румунська адміністрація повернула “Українську Народну Книгозбірню” Василю Руснаку та останньому книго¬збір¬ни¬ко¬ві Василеві Циганюку [Спомини Василя Тодоровича Руснака (Рукопис). Архів Українського Народного Дому в Чернівцях.]. Остаточно сліди бібліотеки Українського Народного Дому загубилися навесні 1944 року після нової окупації Чернівців радянською армією.
Вже 28 червня 1940 року було розгромлено редакцію газети “Час”, що містилася в приміщенні Народного Дому, сконфісковано розміщену тут же друкарню газети, а її довголітнього редактора Лева Когута арештовано та засуджено на кару смерті. А наступного тижня більшовицька влада ухвалила свої перші рішення, якими визначила майбутню долю Народного Дому. Заслухавши повідомлення заступника голови Комітету з питань мистецтв при РНК СРСР тов. Шаповалова та заступника начальника управління з питань мистецтв РНК УРСР тов.Беглецова про організацію мережі закладів мистецтв і театральних підприємств в м.Чернівці, Чернівецький повітовий виконавчий комітет на своєму засіданні від 8 липня 1940 р. ухвалив закріпити за районними музичними школами серед інших приміщень також і “Будинок колишнього Українського Народного Дому по вул. Петровича №2” [ ДАЧО, фонд Р-3, опис 1, справа 10, арк.35, 36, 37.]. Згодом було прийнято рішення про передачу приміщення Українського Народного Дому під спортивний клуб Спартак [ ДАЧО, фонд Р-3, опис 2, справа 3, арк.104, 105.].
З початком німецько-радянської війни Народний Дім зумів, бодай в обмежених рамках, відновити свою громадську діяльність. В його приміщеннях на початку липня 1941 року проводила свої засідання Українська Національні Рада Буковини та Бессарабії, очолювана визначним громадським діячем і, зокрема, членом правління Народного Дому, Іларієм Карбулицьким. Відновлено діяльність “Української Народної Книгозбірні”, ряду інших громадських структур Народного Дому. Нова румунська окупаційна влада, суворо забороняючи ведення будь-якої української іредентистської діяльності, водночас беззастережно визнавала право власності товариства “Руський Дім Народний” як юридичної особи на своє майно, про що свідчать книги реєстрації юридичних осіб Чернівецького повітового трибуналу за 1942-1943 роки.
Остаточно поклала край статутній діяльності Українського Народного Дому в Чернівцях друга радянська окупація в березні 1944 року. Сам будинок Народного Дому та його майно переходило з рук в руки від однієї окупаційної установи до іншої, аж поки Чернівецька міська рада своїм рішенням від 14 листопада 1944 року №562 не передала Український Народний Дім наркомату внутрішніх справ для використання його як клуб НКВС [ДАЧО, фонд Р-72, опис 4, справа 17, арк.53.]. Тому самому НКВС, для котрого саме членство в Народному Домі було достатньою причиною для арешту сотень заслужених буковинських інтелігентів!…
Однак, на щастя для Народного Дому, його приміщення виявилися зама¬ло комфортабельними для “сталінських соколів”, і міській раді довелося підшуку¬вати інше приміщення для їхнього клубу. Тоді й згадали, що збудовано Народний Дім на народні кошти і вирішили передати його під “Дім Учителя”. Тож 5 лютого 1945 р. на виконання постанови облвиконкому та обкому КП(б)У від 26 січня 1945 р. №29/5 Чернівецька міська рада своєю Постановою №61 від ухвалила:
1. Відмінити рішення міськради від 14.11.1944 р. №562 про передачу приміщення по вул. Петровича №2 під клуб НКВС.
2. Приміщення по вул. Петровича №2 (бувший Народний Дім), як збудоване на кошти, зібрані серед селян та інтелігенції Буковини, відвести під “Дім Учителя”. [ДАЧО, фонд Р-72, опис 4, справа 25, арк.25.].
В вересні 1945 року в приміщення Народного Дому було підселено також і Обласний дім народної творчості, який згодом, внаслідок ряду реорганізацій неодноразово змінював свою назву (в 1979-1992 р.р. Обласний науково-методичний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи, з 1992 по 2000 р.р. Обласний центр народної творчості). В радянський час в Народному Домі розміщувалися також і інші установи: об’єднання музичних ансамблів, галузеві профспілки тощо.
Короткотривало в Народному Домі в радянський час зберігалися визначні пам’ятки мистецтва, які передавалися з закритих культових споруд міста і згодом були знищені або розкрадені. Прикладом такої “турботи” більшовиків про вкра¬дені ними культурні цінності є акт передачі майна вірмено-католицького костьолу обласному дому народної творчості від 09.03.1948 р.:
“На підставі усного розпорядження Чернівецького міськвиконкому тов. Носова нижчепідписаним представником обласного відділу культпросвітніх установ тов.Рогочов Н.М., директором обласного Дому народної творчості Моро¬зо¬вим І.Ф. і методистом ОДНТ тов. Уляницькою А.С. було вилучено з учбового пункту міськвійськомату (церква по вул.Українській, 24) і передано Обласному дому народної творчості:
1. Люстр бронзових церковних – 3 шт.
2. Шафа книжкова – 1 шт.
3. Рамок з картинами на залізі малих розмірів 40х30 см – 12 шт.
4. Рам з картинами на полотні великих – 4 шт.
Обласному відділу культпросвітустанов:
1. Люстр бронзових церковних – 1 шт.
Обласному методкабінету обласного відділу культпросвітустанов:
1. Люстр бронзових церковних – 1 шт.”
[ДАЧО, фонд Р-623, опис 2, справа 24, арк.10.]
Всі перелічені вище високомистецькі речі не були ані повернуті до пам’ятки архітектури республіканського значення (якою є вірменська церква в Чернівці), ані передані до музеїв, ані залишені в Народному Домі, незважаючи на прийняття Чернівецьким міськвиконкомом спеціального рішення №420/15 від 4.08.1992 р. “Про передачу майна на баланс товариства “Український Народний Дім в Чернівцях”.
Однак верхом беззаконня, якого зазнав Народний Дім за радянських часів була видача 27.10.1952 р. міжміським бюро технічної інвентаризації Обласному дому народної творчості реєстраційного посвідчення на право власності на домоволодіння №31 по вул.Українській. Це посвідчення було видано на підставі архівної довідки від 3.09.1952 р., яка мала б підтверджувати право власності Обласного до¬му народної творчості на будинок Народного Дому, а насправді ж стверджувала лише той факт, що згаданий будинок є власністю товариства “Український На¬родний Дім”: “В книзі реєстрації власників нерухомого майна міста Чернівці на стор. 112 том 52 на підставі рішення третейського суду міста Чернівці від 17 січня 1931 року було присвоєно право власності на будинок №2 по вулиці Петровича за товариством “Руський Народний Дім” [Довідка Державного архіву Чернівецької області №299 від 3.09.1952 р.].
Згадана вище архівна довідка дала підставу директорові Обласного дому народної творчості І.Морозову та його бухгалтеру А.Бабушкіній претендувати на українську національну власність, якою був і є Український Народний Дім в Чернівцях та подати 1.10.1952 р. наступне клопотання:
“При цьому Обласний дім народної творчості додає архівну довідку про те, що на підставі рішення Третейського суду міста Чернівці 1931 р. було присвоєно право власності на дім по вул.Петровича, 2 – Українська, 31 за товариством Руський Народний Дім, а тому Обласний дім народної творчості просить присвоїти у власність на дім по вул.Українській, 31 за Обласним домом народної творчості”.

2.2. Відродження Народного Дому.
Відродження Українського Народного Дому в Чернівцях прийшло на хвилі національного відродження кінця 1980-х – початку 1990-х років. Почавши з літа 1989 р., в резолюціях перших мітингів та зборів демократичного спрямування висувається вимога повернення приміщення Народного Дому його законному власнику. На той час довоєнними членами правління товариства “Народний Дім” Іваном Андричем, Євгеном Масікевичем, Сильвестром Никоровичем, членами то¬вариства Юрієм Гавалешкою, Любомиром Гузарем, Аркадієм Жуковським, Романом-Іваном Завадою, Іваном Ільницьким, Мелетієм Лекою, Богданом Радишем, Миколою-Целестином Суховерським, Омеляном Суховерським, Святославом Терменою, Дмитром Яремчуком, Антоном Балюком, а також спадкоємцями покійних членів Народного Дому була проведена велика робота по розшуку документів товариства “Український Народний Дім в Чернівцях”, а згодом і по відновленню його діяльності.
29 квітня 1990 року відбулися надзвичайні загальні збори Народного До¬му, скликані членами-фундаторами Народного Дому Іваном Андричем, Романом-Іваном Завадою та Іваном Ільницьким. Відновлення діяльності Українського Народного Дому в Чернівцях привітали визначні діячі української культури Юрій Мушкетик, Іван Драч, Дмитро Павличко, Володимир Яворівський, Павло Мовчан, Софія Майданська та ін. Збори прийняли рішення відродити товариство на основі його передвоєнних статутів та розпочати заходи щодо повернення Народному Дому його майна, незаконно відібраного більшовиками в 1940 р. У відозві членів-фундаторів товариства, зокрема, читаємо:
“Минуло вже більш ніж століття з того дня, коли наші предки заклали під¬ва¬лини товариства “Український Народний Дім в Чернівцях”, поставивши перед со¬бою шляхетні, хоча й нелегку мету: підпирати і боронити матеріальні і моральні інтереси українців на Буковині (пункт 1 Статуту). Під головуванням Сидора Во¬робкевича товариство придбало собі будинок, згодом розбудувало його – і відтоді Український Народний Дім став центром громадського і культурного життя чер¬нівецьких українців. Тут містилася перша на Буковині українська друкарня, біб¬ліотека і книгарні, тут мали притулок українські товариства і редакції, український театр та численні хорові колективи. Тут 3 листопада 1918 року відбулося вікопомне віче, яке проголосило прилучення Буковини до незалежної Української Держави.
Як юридична особа товариство “Український Народний Дім” існує від 22 січня 1884 року, коли буковинський уряд зареєстрував його статут. В 1928 році румунська адміністрація краю затвердила всі юридичні і майнові права товариств¬ва, зареєструвавши статут Народного Дому у відповідності до законів нової держави. Лише в 1940 році, в умовах сталінського терору, діяльність товариства “Український Народний Дім в Чернівцях” було брутально припинено, його майно конфісковано, а більшість членів, котрі залишилися на Буковині, арештовано.
Припинення діяльності товариства “Народний Дім” мало протизаконний характер, бо протирічило не лише статуту товариства, але й чинному на той час Адміністративному Кодексу УРСР та підписаним Радянським Союзом між¬на¬род¬ним угодам про пошанування прав національних меншин. Тож, незважаючи на вимушену довголітню перерву, з юридичної точки зору товариство “Український Народний Дім в Чернівцях” продовжує існувати”[Відродження товариства. Буковинський вісник, №6, 1990 р.].
На зборах Народного Дому 28 квітня 1990 р. було прийнято звернення до громадськості Буковини, в якому, серед іншого, говорилося:
“Ми протестуємо проти окупування державними установами збудованого за наші кошти і кошти наших попередників Народного Дому, призначеного “для розміщення в ньому буковинсько-українських товариств (пункт 2 Статуту), в той час як досі не мають постійних приміщень товариство української мови імені Шевченка, РУХ, Українська Гельсінська Спілка, Спілка Української Молоді Буковини, Українська Студентська Спідка, Асоціація Жінок Буковини. Ми закли¬каємо всіх членів згаданих товариств приєднатися до нашого протесту, щоб спільними зусиллями цілої української громадськості відновити потоптану справедливість і відробити добру славу Українського Народного Дому в Чернівцях!”.
17 липня 1990 року права Народного Дому як юридичної особи були визнані Чернівецьким міськвиконкомом, який зареєстрував статут товариства у відповідності до чинних на той час законів. А вже 26.09.1990 р. рішенням Чернівецької міської ради №65 „Про передання споруд бувших Народних Домів відповідним національно-культурним товариствам м.Чернівці” було створено незалежну депутатську комісію для вивчення і підготовки необхідних матеріалів щодо можливості передачі споруд Народних Домів відповідним національно-культурним товариствам міста. Результатом діяльності цієї комісії стало рішення міської ради №93 від 21.12.1990 р. “Про хід виконання рішення міської ради народних депутатів від 26.09.1990 р. “Про передання споруд бувших Народних Домів відповідним національно-культурним товариствам м.Чернівці”, в якому говорилося:
“Заслухавши інформацію незалежної депутатської комісії міської ради на¬родних депутатів по вивченню необхідних матеріалів щодо можливості передачі споруд Народних Домів національно-культурним товариствам, враховуючи те, що діяльність національно-культурних товариств була фактично припинена в 1940-1944 рр., а для нині відновлених національно-культурних товариств не ство¬ре¬ні належні умови для своєї діяльності, міська рада народних депутатів вирішила:
Голові ради і міськвиконкому завершити вирішення питання створення належних умов для роботи національно-культурних товариств. Надавати приміщення в Народних Домах, які будуть звільнятись внаслідок відселення з них сторонніх організацій виключно національно-культурним товариствам і їх структурним підрозділам. Міськвиконкому прискорити процес передачі приміщень від¬повідним національно-культурним товариствам, про що інформувати депутатів на наступних сесіях, починаючи з шостої”.
Фактично ж міська влада виділила для розміщення українських орга¬ні¬за¬цій в Народному Домі всього дві кімнати на першому поверсі, в яких розміщувалися і, власне, товариство “Український Народний Дім в Чернівцях”, і РУХ, і Прос¬віта, і редакція газети “Час”. Повернення Народному Дому його первісного статусу прискорилося лише зі здобуттям незалежності українською державою. Відразу ж після прийняття декларації “Про незалежність” та здобуття Україною самостійності Чернівецька міська рада прийняла рішення №174 від 29.08.1991 “Про політичну ситуацію в місті” в якому, серед іншого стверджується:
“З метою ефективного використання приміщень для потреб органів влади, зареєстрованих громадських організацій, дитячих, жіночих установ та об’єднань вважати за доцільне взяти на баланс міської ради приміщення Українського Народного Дому по вул.Ломоносова, 2 з негайною передачею його українським культурологічним товариствам. Прийняті раніше законодавчі акти міської ради та її виконавчого комітету стосовно цього приміщення скасувати”.
На виконання згаданого вище рішення міської ради 24.09.1991 р. Чер¬ні¬вецький міськвиконком прийняв рішення “Про передачу в користування товариству “Український Народний Дім в Чернівцях” будинку №31 по вул.Українській, 31, в якому, зокрема, говориться:
“Розглянувши багаточисленні звернення громадського комітету “Злагода” демократичних сил Буковини, керуючись рішенням VII позачергової сесії ХХІ скликання міської ради народних депутатів №174 від 29.08.1991 р. “Про по¬лі¬тич¬ну ситуацію в місті”, виконком міської ради народних депутатів вирішив:
Передати в користування нежитлові приміщення в будинку №31 по вул.Українській загальною площею 650,2 кв.м. – товариству “Український Народний Дім в Чернівцях”.
Другі загальні збори відновленого Українського Народного Дому, які відбулися 13 квітня 1991 року, прийняли ряд важливих звернень до влади та до української громадськості. Зокрема, висловлено вимогу до Чернівецького міськвиконкому запровадити навчання в найстарішій чернівецькій середній школі №1 державною українською мовою; цю вимогу влада реалізувала вже в найближчих ро¬ках. В зв’язку з отриманням повноважень від професора Аркадія Жуковського на перевидання в Україні його праці “Історія Буковини”, товариство “Ук¬раїнсь¬кий Народний Дім в Чернівцях” звернулося до всіх буковинців, в Україні та на чужині сущих, з закликом: “Організовуйте збір коштів на видання “Історії Буковини”, доки політичні обставини дозволяють нам це зробити!”. Згадану працю А.Жуковського було перевидано в Чернівцях (том 1, 1991; том 2, 1994); 10000 примірників цієї праці було передано для використання учнями буковинських шкіл. Збори висловили щиру подяку відомому українському художникові Орестові Криворучку за його безкорисну працю на користь Українського Народного Дому в Чернівцях.
Розглянувши витяг з протоколу загальних зборів товариства “Українсь¬кий Народний Дім в Чернівцях” від 13 квітня 1991 року, виконком Чернівецької міської рази народних депутатів 29.10.1991 р. вирішив зареєструвати доповнення до п.1 Статуту Товариства наступного змісту:
“Товариство є правоспадкоємцем товариства “Руський Дім Народний” в Чер¬нівцях, статут якого первісно був зареєстрований буковинським крайовим урядом 22 січня 1884 року”.
В березні 1992 р. голова Черніевцької міської ради Віктор Павлюк пе¬ре¬дав першому голові відновленого товариства “Український Народний Дім в Чернівцях” Роману Івану Заваді ключі від звільнених кімнат Народного Дому [Газета “Молодий Буковинець”, №10, 7 березня 1992 р.]. Першими українськими громадськими організаціями, які розгорнули свою діяльність в приміщенні Українського Народного Дому на початку 1990-х років, були Товариство української мови ім. Тараса Шевченка “Просвіта”, “Зелений рух Буковини”, Спілка Українських Студентів, студентська корпорація Запороже, Організація Українських Націоналістів, Пласт. З 1990 по 1995 року в приміщенні Українського Народного Дому розміщувалася редакція газети “Час”. В 1996 році молодіжно-спортивна секція Народного Дому видавала молодіжний часопис “Своя газета”, а з 1998 року в приміщенні Народного Дому міститься редакція політологічного вісника “Крок-Захід”, який видають спільно товариство “Український Народний Дім в Чер¬нівцях” та Чернівецька обласна громадська організація “Комітет виборців”.
Влітку 1993 року Народний Дім виступив з ініціативою про присвоєння імені Ольги Гузар, визначної діячки українського громадського руху на Буковині та члена правління Українського Народного Дому, колишній вулиці Ленінградській. З нагоди цієї події коштом і заходом Народного Дому було урочисто відкрито пам’ятну дошку О.Гузар (скульптор І.Віхренко) на будинку №2 по вул.О.Гузар.
Після відселення обласного Будинку учителя з Народного Дому в інше приміщення (14 серпня 1992 р.), товариству “Український Народний Дім в Чер¬нівцях” було передані приміщення другого поверху Народного Дому. Тут розмістилися офіси крайової організації Народного Руху України та обласного об’єднання всеукраїнського товариства “Просвіта”. Після проведення ремонту ве¬ли¬кої зали та встановлення в ній нового обладнання сцени Народний Дім став міс¬цем про¬ведення громадсько-політичних та культурно-просвітніх заходів, які ор¬га¬ні¬зо¬ву¬ють тут різні українські організації Буковини [Володимир Старик. Українсь¬ко¬му Народному Дому в Чернівцях – 110 років!/Час.-№6.- 11 лютого 1994 р.].
Рішенням сесії міської ради №511 від 18.03.1994 р. ціле приміщення На¬род¬ного Дому було передано в безоплатне довгострокове користування Това¬риству “Український Народний Дім в Чернівцях”. На виконання згаданого рішення міської ради між Чернівецьким міськвиконком та Товариством 02.06.1994 р. було укладено договір користування приміщеннями Народного Дому.
В червні 1994 року з ініціативи Народного Дому на Буковині урочисто відзначено 50-річчя від дня трагічної загибелі визначного українського поета та по¬літичного діяча Олега Ольжича. На пропозицію Народного Дому міська рада прийняла рішення про присвоєння імені О.Ольжича колишньої вулиці Енгельса в м.Чернівці, а 25 червня 1994 року на розі вулиць Ольжича та Шевченка урочисто відкрито меморіальну дошку О.Ольжича (скульптор А.Присяжнюк), виготовлену коштом Народного Дому.
24 вересня 1995 року в Чернівцях було урочисто відкрито споруджений коштом і заходом Народного Дому пам’ятник Героям Буковинського Куреня (скульптор І.Салевич, архітектор Я.Руснак). З нагоди цієї події Товариством “Український Народний Дім в Чернівцях” було видано книгу А.Дуди та В.Старика “Буковинський Курінь 1918-1941-1944 в боях за українську державність”.
Наприкінці 1995 року в Народний Дім виступив ініціатором створення “Українського Національного Об’єднання Чернівецької області” (УНО) – своєрідного парламенту, в якому представлено всі громадські організації Буковини національно-демократичного спрямування. Завдяки активній і принциповій позицій УНО Чернівецькою обласною радою 13 червня 1996 року прийнято рішення “Про звернення Чернівецького Українського національного об’єднання”, яким ве¬те¬ра¬нів ОУН-УПА було визнано борцями за волю і незалежність України на території Чернівецької області. Великий суспільний резонанс мали і звернення УНО на за¬хист прав української мови, протести проти зазіхань румунських реваншистських кіл на українські землі, зусилля, спрямовані на консолідацію державницьки спря¬мованих політичних сил.
В 1995 році відновлено діяльність “Української Народної Книгозбірні” – бібліотеки Народного Дому, яка існувала в передвоєнний час та нараховувала 19000 книг. На сьогодні в бібліотеці Народного Дому нараховується 800 книг, серед них рідкісні видання творів української класики, повні видання творів М.Грушевського, Літопису УПА, раритетні видання, які колись належали Симонові Петлюрі тощо. В 1996 році в Народному Домі засновано Архів національно-ви¬звольної боротьби Буковини, в якому зберігаються дані про майже 1500 буковинців – учасників Карпатської Січі, Буковинського Куреня 1941 року, Буковинської Української Самооборонної Армії, Української Повстанської Армії, націоналістичного підпілля [Людмила Пустельник. Альтернативна книга пам’яті – про тих, ко¬го не пам’ятає держава/Молодий Буковинець.- №30.- 19 липня 1996 р.].
15 лютого 1996 року заходом товариства “Український Народний Дім в Чернівцях” відбулося ювілейне вшанування найстарішого (з 1932 року) члена Народного Дому Івана Андрича з нагоди сторіччя від його дня народження. Ювіляра при¬йшли привітати не лише представника українських громадських організацій, а й представники влади та Чернівецького державного університету.
У січні 1997 року з ініціативи Народного Дому на Буковині було широко відзначено 75-річний ювілей відомого українського вченого, голову Наукового товариства ім.Т.Шевченка в Європі, члена Національної Академії Наук України, по¬чесного члена товариства “Український Народний Дім в Чернівцях” Аркадія Жуковського. В приміщенні Народного Дому відбулася зустріч А.Жуковського з учасниками українських громадських організацій. В ході ювілейних святкувань Аркадієві Жуковському було присвоєно звання почесного доктора Чернівецького дер¬жавного університету, а Чернівецька міська рада нагородила його званням почесного громадянина міста Чернівці.
Наприкінці 1997 року за сприянням Народного Дому було видано дві книжки: наукову розвідку професора мюнхенського університету Юрія Бойка-Блохина про творчість Пантелеймона Куліша (до сторіччя смерті поета) та збірку поезій народженої в Садгорі українсько-канадської поетеси Лариси Мурович.
В 1997 році при активній співпраці з Народним Домом розгорнула свою діяльність Чернівецька обласна громадська організація “Комітет виборців”. “Ко¬мітетом виборців” організовано громадську приймальню в Народному Домі, де мешканці Чернівців можуть отримати реальну допомогу щодо захисту своїх прав, систематично проводяться семінари для виборців, налагоджено спостереження за законністю проведення виборів за участю сотень спостерігачів. Саме на загальних зборах Народного Дому і в 1994, і в 1998 р.р. затверджувався список кандидатів в депутати по всіх виборчих округах міста Чернівці, узгоджений зі всіма демо¬кратичними партіями та громадськими організаціями області.
В 1998 році в Народному Домі було засновано Драматичну експе¬ри¬ментальну студію, ініціатором виникнення якої були актори Анна-Дарія Андру¬сяк та Євген Воєвідка. Створена акторами студії в червні 1999 року вистава “Некультурна” за однойменною новелою Ольги Кобилянської стала визначною по¬дією в культурно-мистецькому житті Чернівців. За поданням товариства “Ук¬раїнський Народний Дім в Чернівцях” 27 березня 2002 року Анні-Дарії Андрусяк присвоєно звання “Заслужений артист України”.
3 листопада 1998 року Народний Дім провів урочисту академію, присвячену Буковинському Вічу 1918 року та Омеляну Поповичу – першому президенту української Буковини. Змістовні доповіді про О.Поповича виголосили викладачі ЧДУ Олександр Добжанський та Наталя Бежан. З цієї нагоди в Народному Домі було урочисто відслонено портрет О.Поповича, а на будинку по вулиці Гонти, де він мешкав перед 1918 роком, спільним заходом Народного Дому та Товариства охорони пам’яток історії та культури було відкрито меморіальну дошку.
В Народному Домі діє заснований в 1990 році хор “Гомін Буковини”, організатором та незмінним художнім керівником якого є лауреат обласної премії імені Сидора Воробкевича Святослав Мельничук. Хор “Гомін Буковини” є учасником усіх без винятку заходів, національних та релігійних свят, які проводяться у Українському Народному Домі, часто саме його хористи виступають з ініціативою відзначення важливих подій української історії.
Рішенням 4 сесії міської ради №60 від 29.09.1998 р. було визнано право власності на Народний Дім за територіальною громадою м.Чернівці. Водночас рішенням сесії обласної ради №45-298 від 09.07.1998 р. приміщення Народного Дому було включено до складу спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області. Згадані рішення обласної та міської рад, які суперечать одне одному, стали підставою для довготривалої суперечки між обома владними установами за право володіння приміщенням Народного Дому, яка продожується нині в господарському суді міста Києва.
В зв’язку з невиконанням Обласним центром народної творчості своїх зобовязань перед товариством “Український Народний Дім в Чернівцях” останнє звер¬нулося за захистом своїх прав до судових органів. 6 березня 2000 року арбітражний суд Чернівецької області прийняв рішення, яким задовольнив позов Народного Дому, розірвав договір користування нежитловим приміщенням з ОЦНТ та зобовязав Обласний центр народної творчості звільнити приміщення по вул. Ломоносова, 2 – Українській, 31. Цим же рішення термін звільнення приміщення ОЦНТ було відстрочено до 6 вересня 2000 р.
Однак 14 вересня 2000 р. Чернівецька обласна рада своїм рішенням №133-12/2000 “Про ліквідацію Чернівецького обласного центру народної творчості, Чернівецького обласного центру підвищення кваліфікації працівників культури, обласного методичного кабінету учбових закладів мистецтв і культури” ліквідувала Обласний центр народної творчості – останню державну установу, яка розміщувалася в будинку Народного Дому. Цим було покладено край більш ніж півстолітньому використанню приміщень Українського Народного Дому всупереч волі його засновників. Останню крапку у звільненні приміщень Народного Дому було покладено 19 квітня 2001 р. головою Чернівецької обласної державної адміністрації, який видав розпорядження №258-р “Про зміну місцезнаходження учбово-методичного центру культури Буковини”. Цим розпорядженням наказано управлінню культури обласної державної адміністрації з метою покращання умов діяльності товариства “Український Народний Дім в Чернівцях” “вирішити питання про вивільнення приміщення за адресою м.Чернівці, вул.Українська, 31”.
В Народному Домі діє заснований в 1990 році хор “Гомін Буковини”, організатором та незмінним художнім керівником якого є лауреат обласної премії імені Сидора Воробкевича Святослав Мельничук. Хор “Гомін Буковини” є учасником усіх без винятку заходів, національних та релігійних свят, які проводяться у Українському Народному Домі, часто саме його хористи виступають з ініціативою відзначення важливих подій української історії.
З грудня 2000 року в Українському Народному Домі розміщується об¬раний всіма старшокласниками чернівецьких загальноосвітніх шкіл міський дитячий парламент – Чернівецька міська учнівська рада. Після звільнення державними установами і передачі для потреб українських громадських організацій всього Народного Дому на першому поверсі будинку в конференц-залі було обладнано сесійну залу міської учнівської ради.
22 травня 2001 року в Народному Домі було урочисто вшановано пам’ять Лесі Українки з нагоди столітнього ювілею її приїзду до Чернівців та виступу геніальної поетеси перед громадськістю краю в великій залі Українського Народного Дому.
З вересня 2001 року по березень 2002 року Народний Дім за підтримки Програми “Регуляторна реформа в Україні” ARD/CHECCHI успішно реалізував проект “Підтримка регуляторної реформи i створення сприятливих умов для розвитку підприємництва в місті Чернівці”. Було проведено велику аналітичну роботу з вивчення місцевої регуляторної бази, адаптовано до місцевих умов пакетні рішення за напрямками “Оренда комунального майна”, “Оренда та продаж землі несільськогоспо¬дарського призначення”, “Пасажирські автотранспортні переве¬зення” та “Дозвіль¬на система”, а також проведено лобістську кампанію з ме¬тою спонукати Чернівецьку міську раду прийняти розроблені цим проектом рішення. Спеціалістами проекту було розроблено ряд рекомендацій щодо вдосконалення процедур оренди та продажу землі, оренди комунальної власності, роботи міського автомобільного транспорту, які згодом були використані Чернівецькою міською радою при прийнятті відповідних нормативних документів. Важливим результатом роботи проекту було видання “Збірника місцевих нормативних актів, що регулюють підприємницьку діяльність в місті Чернівці” (2001) та довідника “До успіху – крок за кроком! Що потрібно знати кожному, хто хоче розпочати підприємницьку діяльність в місті Чернівці” (2002). Проект Народного Дому “Підтримка регуляторної реформи i створення сприятливих умов для розвитку підприємництва в місті Чернівці” було визнано найкращим регіональним проектом Програми “Регуляторна реформа в Україні”.
З вересня по грудень 2002 року в Чернівецькій області в рамках Програми Міжнародного Фонду “Відродження” “Демократизація та реформування місцевого самоврядування i державного управління” здійснювався Проект “Розробка оптимальної системи формування бюджетів міст районного значення та районів у містах”. Партнером Програми та виконавцем Проекту виступило Товариство “Український Народний Дім в Чернівцях”, яке здобуло перемогу в відкритому конкурсі “Теоретичні дослідження та методичні напрацювання в галузі державного управління та місцевого самоврядування”.
Крім Чернівецької міської та районних в місті рад, партнерами Проекту ви¬ступили Вижницька, Новоселицька та Хотинська мiськi ради, а також Глибоцька селищна рада. Висловили згоду надіслати своїх представників до складу робочих груп також представництво Держпiдприємництва в Чернівецькій областi, Головне фінансове управління Чернівецької облдержадміністрації, Чернiвецьке мiське фiнансове управлiння, Буковинський державний фiнансовий iнститут, Вижницька, Новоселицька, Хотинська та Глибоцька районнi ради.
Товариством “Український Народний Дім в Чернівцях” розроблено проекти нормативних актів, методик та рекомендацій, які уніфікують підходи до правового регулювання бюджетного процесу на місцевому рівні, сприяють залученню громадськості до прийняття принципових рішень на стадії формування місцевих бюджетів. Проведено аналіз економічно-фінансової діяльності міських комунальних підприємств та розроблено рекомендації на законодавчому й місцевому рівні для збільшення частки надходжень від комунальних підприємств до місцевих бюджетів. Розроблено систему показників, які визначають диференціацію ставок єдиного податку, місцевих податків та зборів в залежності від рівня економічного розвитку територіальних громад. Видано збірник “Проблеми врегулювання міжбюджетних відносин на місцевому рівні. Проекти нормативних актів, методики і рекомендації” (2002).
Товариство “Український Народний Дім в Чернівцях” взяло активну участь у підготовці та прийнятті Статуту територіальної громади міста Чернівці. Більшість з поправок, внесених Товариством до проекту Статуту, які стосувалися забезпечення прав національно-культурних товариств та інших було схвалено депутатською комісією і запропоновано до затвердження Чернівецькою міською радою. 26 грудня 2002 року Статут з внесеними поправками затверджено сесією Чернівецької міської ради.
Товариство “Український Народний Дім в Чернівцях” має великий досвід ведення інформаційних кампаній, створення баз даних місцевих нормативних документів, а також роботи в мережевих проектах. Зокрема, в 2003-2005 рр. Товариство реалізовувало в місті Чернівці мережевий проект “Толока” – „Розвиток ініціативи та реалізація прав громад, наданих законом про місцеве самоврядування в Україні” (за підтримки Благодійного фонду Творчий центру Каунтерпарт, Інституту громадянського суспільства, Комітету виборців України). За цей час активістами Товариства було написано і розіслано понад 50 прес-релізів та вміщено понад 200 статей в друкованих та електронних засобах масової інформації, видано 25 випусків газети “Толока”. Натомість, реалізуючи проект „Підтримка регуляторної реформи і створення сприятливих умов для розвитку підприємництва в місті Чернівці” за підтримки ARD/CHECCHI Товариством “Український Народний Дім в Чернівцях” було зібрано вичерпну базу даних стосовно місцевих нормативних актів, що регулюють підприємницьку діяльність в місті Чернівці, яку було видано окремою книжкою в 2002 р. і яка досі розміщена на офіційному сайті Чернівецької міської ради та на сайті Асоціації міст України.
В ході реалізації проекту „Розробка оптимальної системи формування бюджетів міст районного значення та районів у містах” за фінансової підтримки Міжнародного фонду „Відродження” товариство “Український Народний Дім в Чернівцях” ще в 2002 році розробив та апробував методику розрахунку міжбюджетних трансфертів для міст і сіл районного значення, в той час як в межех цілї держави цю методику було впроваджено лише з 2004 року.
Проблемам впровадження засад толерантності присвячена видана українською та румунською мовами книга «Український та європейський досвід врахування потреб національних громад при розробці моделі адміністративно-територіальної одиниці базового рівня» (співавтори В. Старик та Т. Халавка), видана товариством в 2006 році і поширена серед бібліотек Герцаївського району Чернівецької області, населеного переважно румунським населенням. В рамках муніципального проекту «Плекання традицій боротьби буковинців за українську державність в 1914-1921 роках – живе джерело патріотичного виховання школярів міста Чернівці», який реалізовувався товариством в 2007 році було створено експозицію (автор концепції В. Старик), в якій підкреслено переваги конструктивної співпраці різних політичних, національних чи релігійних груп меш¬канців міста Чернівці в критичні моменти його історії над конфліктними варіантами стосунків між цими групами. Електронна презентація, створена на базі згаданої експозиції була розмножена в кількості 500 примірників і передана на CD для використання учителями всіх середніх шкіл Чернівецької області.
Наприкінці січня 2008 року Народний Дім ініціював створення Громадського комітету з догляду за українськими історичними похованнями, а вже 19 квітня 2008 року Комітет провів свою першу масову акцію. В рамках загальноміської толоки волонтерами, які відгукнулися на заклики Комітету, було прибрано та впорядковано могили майже п’яти десятків визначних діячів Буковини, які впродовж 19 та першої половини 20 століття зробили значний внесок в розвиток духовного, громадського та політичного життя нашого міста та нашого краю. А всіх чернівчан громадський комітет з догляду за українськими історичними похованнями закликав до участі у наступних акціях, які крок за кроком наближатимуть нас до нашої спільної мети – перетворення Руського цвинтаря на місце вічного зберігання історичної пам’яті та архітектурної спадщини минулих поколінь.
В травні 2009 року відбулася велелюдна акція на могилі корифея українського театру Буковини Івана Дутки з нагоди відзначення 110-ї річниці від його дня народження на Руському цвинтарі в Чернівцях з ініціативи Громадського комітету з догляду за українськими історичними похованнями. В ній взяли участь актори Чернівецького обласного музично-драматичного театру ім. О. Кобилянської, земляки Івана Дутки з Ленківецької середньої школи, активісти політичних партій та громадських організацій, представники духовенства. Надгробок Івана Дутки, так само як і пам’ятники Василя Воляна та Захара Павлюха, було відновлено саме завдяки активній позиції Народного Дому та Громадського комітету.
У Народному Домі постійно проводяться і культурно-просвітницькі заходи: вечори, тематичні виставки, відзначаються ювілеї, дні пам’яті. Товариство Український Народний Дім підтримує дружні зв’язки з іншими національно-культурними організаціями краю, проводить з ними спільні заходи. Основне за¬вдання організації керівництво Народного Дому вбачає у співробітництві титуль¬ної нації – українців з усіма національними меншинами краю для економічного, суспільного, наукового, культурного розвитку і піднесення Буковини.
22 січня 2004 року громадські організації, що входять до складу Громадської Ради Українського Народного Дому, урочисто відзначили два ювілеї – 85 роковини Акту злуки західноукраїнських земель та Наддніпрянщини в єдину соборну державу та 120-ту річницю заснування товариства „Український Народний Дім в Чернівцях”.
Вранці о 10 годині представники українських організацій національно-демократичного напрямку поклали квіти та вінки до пам’ятників Героям Буковинського Куреня та Тараса Шевченка, а о 18 годині конференц-залі Українського Народного Дому відбулося урочисте засідання Громадської Ради засідання за участю керівників більш ніж 30 громадських організацій Буковини, обласних осередків політичних партій державницького спрямування.
Відкриваючи засідання голова товариства Володимир Старик подякував всім присутнім за їхню постійну підтримку діяльності Народного Дому та зачитав привітання, яке надійшло з Парижу на адресу товариства від почесного громадянина міста Чернівці, академіка НАНУ, голови Наукового товариства імені Шевченка в Європі Аркадія Жуковського. Всесвітньо відомий вчений побажав, щоб сучасні діячі товариства „Український Народний Дім” продовжили його традиційну роль культурного і громадського центру, а Українська Держава щоб сприяла у дальшому його існуванню.
В урочистостях взяли участь голова Чернівецької обласної державної адміністрації Михайло Романів, Чернывецький міський голова Микола Федорук, керівники структурних підрозділів обласної та міської влади. Вперше за період української незалежності вище керівництво краю проявило неформальну увагу до громадської організації, яка має глибоке історичне коріння, є уособленням культурних, духовних цінностей українства.
Вітаючи присутніх з святом, голова обласної державної адміністрації відзначив важливу роль, яку відігравало і відіграє в громадському житті краю Український Народний Дім як вогнище української культури, стіни якого пам’ятають Івана Франка, Михайла Грушевського, Лесю Українку, Михайла Коцюбинського, Гната Хоткевича, всіх без винятку діячів українського національного відродження Буковини. Михайло Романів підтримав пропозиції правління українського Народного Дому щодо проведення ювілейних заходів впродовж 2004 року та повідомив, що обласна державна адміністрація запропонувала Чернівецькі обласній раді найближчим часом передати будівлю Народного Дому, яке належить обласній комунальній власності, у довгострокову оренду товариству „Український Народний Дім в Чернівцях”.
М.Романів передав членам Товариства вітання від Президента України Л.Кучми з нагоди дня Соборності, відзначив грамотами та подарунками керівників, активістів громадської організації. З особливою теплотою сприйняли присутні відзначення ветерана товариства, актора довоєнного театру Народного Дому Тараса Рідуша, якому нещодавно виповнилося 80 років. Молодих активістів товариства „Український Народний Дім в Чернівцях” О.Хому, В.Бешлея, Н.Сачко та Т.Чайку було відзначено грамотами обласного управління у справах сім’ї та молоді.
Чернівецький міський голова Микола Федорук з свого боку висловив готовність долучитися до підготовки і проведення ювілейних заходів, які триватимуть впродовж року. Зокрема, Чернівецька міська рада пообіцяла надати сприяння у здійсненні капітального ремонту фасаду та даху Народного Дому. Микола Федорук нагородив відзнаками міського голови та цінними подарунками активістів Народного Дому, зокрема ветерана визвольних змагань, голову Братства УПА Буковини Святослава Мельничука. З нагоди 120-річчя заснування товариства “Український Народний Дім” облдержадміністрація, обласна та міські ради делегували до складу Ювілейного комітету своїх представників.
Народний депутат України, голова обласної організації Української Народної Партії Георгій Манчуленко передав привітання товариству від голови блоку „Наша Україна” Віктора Ющенка та пообіцяв і в подальшому сприяти діяльності Українського Народного Дому. Голова обласного штабу об’єднання Віктора Ющенка „Наша Україна”, голова обласної організації партії „Солідарність” Іван Демчак, привітавши зі святом всіх присутніх, нагородив грамотами та цінними подарунками почесного голову Народного Дому професора Олега Панчука і керівника молодіжного вокального гурту „Гвавт” Євгена Воєвідка.
Враховуючи важливість відзначення 120-річчя Українського Народного Дому для всієї української громади Буковини, громадсько-політичні організації Чернівецької області створили Ювілейний комітет за участю представників громадських організацій, наукових та культурних установ, органів обласної та міської влади для організації та проведення впродовж 2004 року ряду заходів, які б висвітлили роль української громади Буковини та її центральної громадської установи – Українського Народного Дому для цивілізаційного розвитку рідного краю і міста та затвердили його персональний склад. Головою Ювілейного комітету одноголосно обрано професора Олега Панчука.
Додаток 1
Аркадій ЖУКОВСЬКИЙ
Голова НТШ в Європі, іноземний член НАН України
Париж, 19 січня 2004 року

До Ювілейного комітету для відзначення 120-річчя товариства
“Український Народний Дім в Чернівцях”
Дорогі краяни!
З приємністю довідався, що. буковинська громада, на днях, відзначає ювілей 120-річчя від заснування ”Українського Народного Дому” в Чернівцях.
З далекої чужини хочу листовно прилучитися до цього святкування і побажати дальших успіхів нашій славній буковинській установі.
Ідея заснування “Народного Дому” постала у зв’язку зі створенням Чернівецького Університету, а була реалізована десять років пізніше, і-на протязі свого існування він був центром українського життя на Буковині, його цитаделею. Спочатку намічений для “підтримки й оборони матеріальних і моральних інтересів українців на Буковині”, згодом він став централею громадського, культурного, мистецького, релігійною і навіть політичного секторів. Купивши в 1887 році дім на вулиці Петровича, ч. 2, що знаходиться у центрі міста, між православною “катедрою” і греко-католицькою церквою, в якому містилися майже всі українські установи, організації, товариства, книгозбірня, театр, хори, друкарня тощо.
У розбудові “Українського Народного Дому” взяли участь визначні діячі Буковини, серед яких Єротей Пігуляк, перший голова, Омелян Попович, Сидір Воробкевич, о. Євген Семака, Олександр Купчанко, о. Теофіль Драчинський, Теофіль Бриндзан, і багато інших.
Відвідуючи свою рідну Буковину, за часів незалежности, мої перші кроки я спрямував до “Народного Дому”, звідки промінювала згуртованість громади і оборона до чужинецьких зазіхань. І хоча сама будівля “Народного Дому”, після більмі як півстоліття, мені виглядала не такою ж величавою, як за моєї молодості, то я входив у відому браму, наче до храму, щоб поклонитися всім творцям і оборонцям українськости Буковини.
Тому ж бажаю, щоб сучасні діячі Товариства “Українського Народного Дому” продовжили його традиційну роль, культурного і громадського центру, а Українська Держава, щоб сприяла в дальшому його існуванню, і в змінених формах, достосованих до сучасних обставин, щоб він надалі був семафором Буковини.
З пошаною, Аркадій Жуковський

Додаток 2
Виступ голови облдержадміністрації Михайла РОМАНІВА
на ювілейному засіданні Громадської Ради Українського Народного Дому з нагоди відзначення 120-річчя заснування Товариства “Український Народний Дім в Чернівцях” 22 січня 2004 року
Шановне товариство!
Сьогодні український народ відзначає величну дату своєї багатовікової історії – День Соборності, свято об’єднання українських земель в єдину самостійну державу – Українську Народну Республіку. Прикметно, що на теренах нашого краю цей день позначений ще однією пам’ятною подією в історії громадського руху Буковини. Саме нині минає 120 років з дня заснування найстарішої громадської організації області – Товариства “Український Народний Дім в Чернівцях”.
Переконаний, що співпадання цих свят лише підсилює їх значимість та актуальність. Адже вони потребують осмислення сконцентрованого в них історичного досвіду боротьби українства за свободу та незалежність.
Вже наприкінці ХІХ ст. українські національні сили перетворили Товариство “Народний Дім” в організаційний та духовний осередок свого руху, що прагнув налагодити співробітництво з іншими громадськими об’єднаннями краю. Уся діяльність Товариства підпорядковувалася реалізації статутної мети – “підпирати і боронити матеріальні і моральні інтереси русинів на Буковині”.
Саме Український Народний Дім ініціював зустрічі з видатними сучасниками, активними поборниками української національної ідеї. Ми пишаємося тим, що свого часу тут виступали з промовами Михайло Грушевський, Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Гнат Хоткевич та багато інших відомих громадсько-політичних діячів.
Активно ініціювало Товариство проведення урочистих музично-літературних вечорів на честь видатних українців, зокрема Івана Котляревського, Михайла Драгоманова, Юрія Федьковича, Сидора Воробкевича, Маркіяна Шашкевича.
Тут щорічно влаштовувалися шевченківські свята. А коли на Наддніпрянській Україні було заборонено відзначення сторіччя з дня народження Великого Кобзаря, саме у Народному Домі було проведено цілу серію заходів, в тім числі й віче, яке протестувало проти відверто антиукраїнських дій російської влади.
Про високий авторитет і популярність Українського Народного Дому в ті часи свідчить і той факт, що у його стінах проводили свої політичні та культурні заходи представники інших національностей. Зокрема, у 1908 року в залі Дому розпочав роботу всесвітній конгрес єврейських літераторів.
Ми завжди пам’ятатимемо, що Український Народний Дім був одним з натхненників підготовки і проведення “Буковинського віча”. Як згадував голова Крайового Комітету Омелян Попович, “в “Народному Домі” кишить від людей, кипить всяка робота, що тут зосереджується”. Крайове віче 3 листопада 1918 року авторитетно, на повний голос заявило: “Віче бажає прилучення австрійської часті української землі до України”.
І хоча у ті трагічні роки справа нашої самостійності не була доведена до кінця, однак ті події стали поштовхом до спільної боротьби та консолідації національної еліти.
Кільком поколінням кращих представників політичної думки, наукової та творчої інтелігенції, цілій плеяді видатних вітчизняних військовиків довелося, не шкодуючи сил і життя, відстоювати священні права України на соборність та суверенітет.
Сини земель єдиної України полягли під Крутами, разом поховані у братній могилі під Базаром, у тисячах інших могил, якими вкрилася тоді Вітчизна. Саме їм – звитяжним і самовідданим борцям завдячуємо ми сьогодні можливістю відзначати 85 річницю Соборності України.
Серед тих, хто забезпечив наше сходження до вершин національної свободи, – мужні герої національно-визвольних змагань ХVII ст. Передусім, учасники битв під Жовтими Водами, Корсунем, а також Конотопом. Власним подвижництвом вони стверджували соборницьку ідею, кидаючи мужній виклик сусідам-загарбникам.
На моє глибоке переконання, ці славні сторінки вітчизняної історії ще чекають належної оцінки та осмислення, як громадськістю, так і державними інституціями. І не завжди треба чекати високих постанов чи указів. Саме громадський рух, що завжди відзначався високою свідомістю і палким вболіванням за спільну справу, має ініціювати їх відзначення, долучаючи до пізнання славного минулого якнайширше коло співвітчизників.
Ми високо цінуємо багаторічну діяльність Товариства “Український Народний Дім в Чернівцях”, його вірність благородній меті, і готові до активної співпраці. Підтримуємо рішення правління Народного Дому про створення Ювілейного комітету, адже цей рік позначений цілою серією знаменних і пам’ятних дат в історії держави і краю. Хочу запевнити Вас, шановні члени Громадської Ради, що обласна влада долучатиметься до роботи комітету, наполегливо вишукуватиме можливості для реалізації запланованих ним заходів.
Великої уваги і згуртованості дій владних інститутів, громадських організацій, наукових та культурних установ краю потребує питання відзначення 190-річчя з Дня народження Великого Кобзаря. Відтак, вважаємо за необхідне підтримати ідею проведення на професійному рівні ювілейного Шевченківського концерту.
Слушною, на наш погляд, є пропозиція про встановлення на приміщенні Українського Народного Дому меморіальної дошки на відзначення 110-х роковин з дня перебування тут визначного історика та громадсько-політичного діяча Михайла Грушевського.
Не можуть залишатися поза нашою увагою визначні активісти громадського руху Буковини – ті, хто залишив помітний слід у розбудові краю. Наприклад, багаторічний голова Народного Дому, палкий захисник інтересів українства Володимир Ясеницький, з дня народження якого минає 160 років.
Усвідомлюючи роль і значення діяльності Товариства у поступальному розвитку нашого регіону, ми обіцяємо посприяти у позитивному вирішенні питання про передачу приміщення Народного Дому у довгострокову оренду Вашому Товариству.
Підсумовуючи сказане, хочу привітати вас, а також усіх тих, кого об’єднує Український Народний Дім, з пам’ятною подією в історії громадського руху Буковини, побажати міцного здоров’я, щастя, миру і плідної співпраці у ювілейному році. Нехай все задумане на користь і благо нашої Буковини та її люду буде успішно реалізоване.
Зі святом вас, шановне товариство!
Володимир СТАРИК,
Голова товариства „Український Народний Дім в Чернівцях”

Реклама

Історична подорож до Чернівців

Усі, хто коли-небудь писав про Чернівці, обдаровували це місто численними епітетами та метафорами. «Маленький Відень», «чарівна і неповторна столиця буковинського краю», «неофіційна столиця Європи, де… неділя починається музикою Шуберта, а закінчується дуеллю, де фірмани фіакрів залюбки розмірковують на філософські теми, а вулиці підмітають букетами троянд…» Ну, аж так!

Втім, зрозуміти цих людей неважко — досить годину-другу потинятися вулицями Чернівців, аби відчути до міста щирий сентимент. А якщо ви захочете довідатись більше…

Імперський дух

У невеличкій новелі «Щира любов», датованій вереснем 1914 року, Ольга Кобилянська описує епізод у військовому госпіталі, де після перших боїв Першої світової перебували поранені вояки двох армій — австрійської та російської. Разом з російським офіцером оповідачка натрапляє на австрійського жовніра, котрий у порожній кімнаті став на коліна перед портретом Франца Йосифа і почав по-українськи промовляти: «Татку любий наш! Що ти кому злого зробив, що напосілися на нас вороги з усіх боків? Ти нас виховав, ми з тобою зросли, нам чужих царів не треба. Поратуй тебе і нас, Господи!»

У творчості людей, чия доля була якось пов’язана з Чернівцями, подібна інтонація присутня неодмінно. XIX століття було, направду, «золотим віком» для Чернівців, цього «маленького Відня».

Коли у 1783 році австрійський монарх Йосиф ІІ вперше побував у столиці краю, що відтепер належав до його корони, то побачив убогу дерев’яну забудову з трьома церквами. Невдовзі імператор видав наказ, за яким люди, що беруться будувати камениці, на 30 років звільняються від податків, на 10 — від плати за землю, юнаки звільняються від військової повинності. А головне — цісар запросив селитися в Чернівцях представників усіх національностей, гарантуючи їм рівні права та рівні можливості. Австрійці, німці, євреї, галичани-русини (так називали українців), румуни, поляки, молдавани, вірмени потяглися сюди з усіх-усюд. Досить швидко почали виростати квартали компактного розселення етнічних спільнот. Українці, зокрема, створили вулицю Руську, де у 1823 – 1828 роках при допомозі магната Туркула була збудована греко-католицька церква Петра і Павла.

До слова, неподалік стоять дві Миколаївські церкви — відновлена після пожежі дерев’яна, спорудження якої датується 1607 роком, а також збудована 1939 року архітекторами Івановим та Йонеску в рідкісному старомолдавському стилі — кам’яна. Її особливість — кручені бані. А от православний Кафедральний собор у Чернівцях, як і десятки інших будівель, споруджувався (1844-1864 роки, архітектори Антін Рьолль, Адольф Марін) за сприяння імперської влади.

Властиво, з середини XIX століття почалася інтенсивна забудова Чернівців. У 1848 році зведена теперішня ратуша. (Зараз щодня ополудні на її вежі з’являється сурмач та виконує перші акорди пісні «Чуєш, чи не чуєш…») Довкола неї, по периметру площі Ринок (тепер Центральна) виростають розкішні будинки. Як правило, на перших поверхах розташовуються ресторани та крамниці, на верхніх — готелі. Найфешенебельніший з тодішніх готелів — «Габсбург» (1900 рік) — зараз займає національний банк України. Звертає на себе увагу будинок теперішнього художнього музею (колись — ощадна каса, ломбард). Його збудував у 1901 році в стилі модерн австрієць Отто Геснер, над інтер’єром працював український художник Івасюк. Окрасою цієї споруди є мозаїчне панно із зображенням Олімпійських богів, що символізують землі Австро-Угорщини. Символ Буковини — бог ковальства Гефест. Над цим панно чотири роки (!) працював французький майстер Лено. На першому поверсі цього будинку незмінно була книгарня. Теперішній її господар — культурно-мистецький центр «Українська книга» — разом з арт-клубом «Габсбург» відтворив у одній з кімнат інтер’єр імперської канцелярії з автентичними меблями, рукомийником, навіть друкарською машинкою «Мерседес».

І досі мешканці Чернівців, при тому, що за останні півстоліття склад населення міста змінився докорінно, плекають пієтет перед старою монархією. Щонайменше, архітектура зобов’язує.

Хабарники, авантюристи та фальшивомонетники

Ймовірно, Чернівці, а разом з ними й більша частина Буковини, відійшли до імперії Габсбургів завдяки хабарю.

У ході війни 1768-1774 років Росія відвоювала в Османської імперії Молдавію та Валахію, окупувала Буковину, здобула ряд перемог на морі. Підсумком кампанії став Кючук-Кайнарджийський мирний договір. Третьою стороною на цих переговорах була Австрія, що мала інтерес якраз до Буковини. Існує легенда, що під час переговорів на одному з бенкетів керівник австрійської делегації генерал Габріель фон Сплені прямо запитав російського генерал-фельдмаршала Петра Румянцева приблизно таке: і потрібна вам та Буковина? Той, нібито, відповів, що це не суттєво, але матінці-імператриці (Катерині ІІ) залежить на Хотинській фортеці. Тоді фон Сплені, трохи пом’явшись, вийняв з кишені золоту табакерку, геть вкриту діамантами (коштувала вона 15 тисяч золотих) і простягнув Румянцеву. Російський полководець і царедворець не міг стриматися і запропонував: «Ти мені табакерку — я тобі Буковину». Чи справді так було, чи ні, але до Росії, за мирним договором, відійшов лише Хотинський повіт, невдовзі її війська покинули решту території краю, а австрійці без жодного пострілу та багнетної атаки окупували його.

До цього ж періоду належить ще один цікавий історичний факт. У 1771-1774 роках в теперішньому мікрорайоні Садгора існував російський монетний двір. Для забезпечення військових потреб транспортувати бронзові монети з Петербурга було надто важко, тому вирішили карбувати гроші ближче до театру бойових дій, з трофейних турецьких гармат. Причому, монети були двох номіналів та мали ходження як на російській, так на турецькій території. Назва «Садгора« — буквальний переклад з німецької прізвища Gartenberg, організатора монетного двору. Найвідоміший історик Чернівців, перший ректор університету Раймунд Фрідріх Кайндль (1866-1930) називає Ґартенберґа російським генералом. Проте сучасні дослідники вказують, що він походив з Данії, був придворним правителя Саксонії, згодом керував монетним двором при польському королі, і наробив стільки махінацій з цінним металом, що навіть був засуджений до страти, але зумів втекти (напевно ж, завдяки підкупу!) та випірнув уже в російському обозі.

Про специфічні здібності Ґартенберґа свідчить і те, що «садгірська» монета важила спочатку 22 грами, а в кінці війни —18. Тим не менше, цей чоловік настільки спричинився до розквіту місцевості, що уславив себе в її назві. Нині в Чернівцях існує Товариство імені Ґартенберґа Садогурського, яке зайняте амбітним планом спорудження пам’ятника Садогурській монеті — праобразу сучасного євро, стверджують члени товариства.

Ніхто не скаже, чи продукують в Садгорі грошові знаки сьогодні, але раніше було… В середині XIX століття російська контррозвідка збилася з ніг, поки з’ясувала, де масово підробляють імперські асигнації — в Садгорі, поряд з резиденцією равина. Агентурні дані передали австрійській жандармерії, яка провела тотальний арешт усіх, включно з равином та старійшинами. І треба ж таке — справу доручили непідкупному, жорстокому та наполегливому слідчому. Як не намагалася єврейська громада випросити звільнення своїх провідників — усе намарне. Та врешті спосіб знайшли — підкупили імперського міністра юстиції у Відні, і той перевів ретельного слідчого до Львова, з підвищенням.

У віці Христа

Найвідоміша архітектурна пам’ятка Чернівців — резиденція митрополитів Буковини і Далмації. За цісаря Франца Йосифа Буковині було надано статус Коронного герцогства. Відповідно, імперська влада вирішила піднести статус православного митрополита, передавши йому деякі елементи світської влади та віддавши під покровительство православні приходи далекої Далмації (Адріатичне узбережжя теперішніх Хорватії та Чорногорії). Відтак, за кошти імперії розгортається будівництво резиденції.

Будівництво доручили молодому, але вже знаменитому богемському архітектору Йозефові Главці. 1864 рік, 33-річний Главка береться будувати щось таке… Щирі українці схильні вбачати у цій споруді, яку завершили в 1875 році, «візерунки української вишивки, гуцульської писанки, буковинського килима». Науковці називають резиденцію шедевром романтичного історизму, спорудженого у мавритансько-візантійських формах з романськими та готичними елементами.

Одночасно, у 1872-1875 роках Главка збудував у Чернівцях ще одну сакральну споруду — вірмено-католицький костел св. Петра і Павла.

Резиденція зазнала серйозних руйнувань внаслідок обстрілу радянських військ і була остаточно відреставрована на початку 1980-х років. Тепер тут головний корпус Чернівецького університету. А у вірменській церкві, швидше ніж у Києві, створено зал органної та камерної музики на 240 місць.

«Помилка» архітектора Крянге

Однією з найвідоміших перлин архітектурного ансамблю Чернівців є споруда обласного музично-драматичного театру імені Ольги Кобилянської, яка прикрашає місто уже рівно сто років.

Цей театр — одне з півсотні творінь знаменитого ательє Фельнера і Гельмера. Фердинанд Фельмер та Герман Гельмер створили у 1873 році, скажемо на теперішній лад, фірму, яка займалася проектуванням театрів і концертних залів по цілій Європі, серед яких, зокрема, Віденська та Одеська опери.

Театр у Чернівцях було збудовано за три роки, і за інтер’єром він входить до десятки кращих таких споруд у Європі. У 1905 році його назвали на честь Фрідріха Шіллера, пам’ятник якому було встановлено перед парадним входом.

Свій слід в його історії, а більше — у вигляді Театральної площі — залишила Румунія. У 1920-х роках румуни знесли кілька пам’ятників представникам династії Габсбургів, а попутно перепало й Шіллеру — скульптуру зняли з постаменту та перенесли в двір Німецького дому, що на вулиці Панській (тепер — Ольги Кобилянської).

У 1936 році архітектор Крянге збудував на Театральній площі громіздкий, в стилі конструктивізму, Румунський народний дім (донедавна — гарнізонний будинок офіцерів). Але ця споруда ніби затиснула делікатну «скриньку» театру. Збагнувши це, Крянге вирішив поглибити площу, зробити ніби чашу, розбивши на терасах квітники, встановивши лавки. Завдяки цьому театр ніби вивищується на пагорбі та залишається центральною спорудою площі.

За Радянської влади на постаменті перед театром було встановлено скульптуру Ольги Кобилянської. Оригінально доклалася до цього ансамблю і нинішня чернівецька влада, перетворивши пішохідні доріжки площі в Алею слави міста. У бруківку вмонтовано «зірки» з іменами знаменитих чернівчан. І вірите, про кожне з цих імен вам можуть розповідати годинами.

Поруч із театром, зліва, того ж 1905 року було відкрито Єврейський народний дім. За гіркою іронією, в часи німецької окупації тут розташовувалось гестапо. Ковані перила сходів єврейського дому оздоблені зірками Давида. Після другої світової війни на кожній зірці по два промені акуратно поспилювали, в 1990-х — акуратно подоварювали…

Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал “Карпати” (http://www.saga.ua/43_articles_showarticle_2280.html)

Звіт генерал-майора Е. Фішера міністерству оборони про поведінку національних груп на Буковині

Звіт генерал-майора Е. Фішера міністерству оборони про поведінку національних груп на Буковині
1918 р., липня, 7. Чернівці.

Звіт начальника жандармерії в Галичині та Буковині генерал-майора Е. Фішера міністерству оборони про поведінку національних груп на Буковині

Цілком таємно! Звіт про події в місяці червні 1918 р.

II. Герцогство Буковина. Поведінка національних груп.

а) Румуни в містах і на селі. Румунська інтелігенція, яка під час ворожої окупації в своїй більшості цілком відкрито виявляла свої симпатії ворогам нашої монархії та в дуже багатьох випадках надавала їм активну допомогу, зовні дещо притихла з моменту воєнного розпаду на сході та після проведення багатьох арештів ватажків великорумунської іреденти. Але на таємних зборах або там, де вони себе почувають в дружньому середовищі, вони дають волю своїм аж ніяк не вимерлим почуттям. Думка про майбутній мирний світовий конґрес, очолюваний Вільсоном, є їхньою улюбленою уявою, яка в них зміцнилася через завзяте перечитування віденської «Arbeiterzeitung», до найзавзятіших читачів якої вони тут в краї належать. Їхня мрія про те, що знищений Бухарестською мирною угодою їхній ідеал знову може відродитися і здійснитися, обговорюється найзавзятіше за таких нагод з усією їм притаманною красномовністю та відповідним пафосом.

Румунський селянин, щиро прив’язаний до свого клаптика землі, на відміну від румунської інтелігенції, у своїй переважній більшості зберіг у незмінній силі вірність монархії, тому і є фактором, на який можна покладатися. Незважаючи на можливість різноманітної спокуси, частка дезертирства серед румунського селянства становить лише 5 %, у той час як 95 % припадає на румунську інтелігенцію. Ці статистичні дані подають найточніше дзеркальне відображення існуючих відносин.

б) Українці в містах і на селі. Та частина української інтелігенції, яка перед війною визнавала себе т. [ак] зв. [аними] старорусинами (тобто русофіли із «фіговим листком») або справжніми «русофілами», частково поріділа через інтернування, ув’язнення та ін., частково була послаблена або ж після загибелі царизму збожеволіла зі своїм старим ідеалом. Політична спроможність до дій цієї навіть чисельно об’єднаної партійної групи впала до мінімуму.

Ще більш збентеженішими є голови національно налаштованих українців, які внаслідок карколомних подій в Україні, що заважають консолідації тамтешніх відносин і відповідальними за які вони вважають то німецький уряд, то Центральні держави, але менш за все свої власні промахи, не можуть чітко та ясно орієнтуватися в цій ситуації. Довготривале прояснення ситуації в Україні мусило б із нагальною необхідністю привести й до однозначного визначення позиції тутешніх українців.

Український селянин проявив себе вельми добре під час війни, в середньому так само, як і його румунський земляк та товариш по стану, хоча потрібно визнати, що з початком національних та соціальних переворотів на Сході він піддається більшим спокусам, яким він час від часу міг би піддатися.

в) Поляки в містах і на селі. Буковинські поляки, чия національна свідомість за останнє десятиріччя дещо зросла у зв’язку з проведенням помірної, зовні непомітної, але особливо наполегливої об’єднуючої політики, зберегли внаслідок довгого співіснування з іншими національностями, серед яких вони становили меншість, певною мірою скромність у своєму зовнішньому ставленні до сучасних політичних питань, що турбують весь польський світ. З цієї причини в буковинській землі схожих інцидентів, які творять правило в Галичині, не повинно трапитися.

г) Німці в містах і на селі. Німецьке населення в містах і на селі є абсолютно надійним.

ґ) Євреї в містах і на селі. Частина єврейських купців, що залишилася під час вторгнення, нажила собі протягом нього капітал і тому зберегла симпатію до російського часу. Біженці шкодують, що також не використали таку можливість, хоча багатьом з них непогано жилось і на Заході. Єврейські державні службовці є лояльними та вірними цісареві, єврейська інтелігенція, переважно адвокати, проявляють подекуди дружні настрої до Антанти.

д) Інші нації в містах і на селі. Липовани як великоруська секта симпатизують Росії з традиції та, звичайно, за кожнії нагоди виявляють ці симпатії.

е) Преса.

Іредентиської преси наразі не існує.

Kriegsarchiv Wien, Nachla. Generalmajor Fischer, Sign. Dir. Zl.
620/1951 W 8 Nachla. B III a 166-II/i, Bericht des Gend. Kommandos f.
Galizien und die Bukowina, Zl. 190/ref.
Переклад з німецької О. Матійчук та Н. Панчук.
Друкується за: Е. Прокопович. Кінець австрійського панування
в Буковині. Чернівці, 2003.

Передмістя Чернівців: Калічанка

Передмістя Калічанка розпочиналося одразу за так званим Єврейським кварталом, куди вела вулиця Калічанська (після зсуву існує лише на картах та у пам’яті старожилів). Згідно з переписом 1900 року на Калічанці було 363 будинки, де проживало 2465 дорослих осіб (1224 чоловічої та 1241 жіночої статі). За віровизнанням тут нараховувалося 1136 католиків, 828 православних, 228 іудеїв і 273 представники інших віровизнань. Значна частина мешканців вважала повсякденною мовою німецьку (852 особи), українську (636 осіб), румунську (505 осіб), інші мови (444 особи). Кадастрова громада Калічанки мала 516 гектарів землі, серед яких 239 га – під орними землями, 34 га займали луки, 59 – сади, 53 – пасовища та 30 – ліси. До складу Калічанки входили і Садки (5). Калічанка, як і решта передмість, мала власну школу та церкву. Австрійська влада у всіх передмістях збудувала муніципальні школи. Школу на Калічанці відкрито 25 жовтня 1873 року. Станом на 31 грудня 1913 року в школі було 5 систематизованих класів (всього 8), де навчалося 386 учнів, серед них 120 вважали рідною мовою німецьку, 86 – румунську, 101 – українську, 79 – польську. В цей час тут працювали Петро Пітей, Петро та Антонія Маґас, Діоніс Бендевський, Герміна Томович, Трифон Фотій, Роза Кон, Фрідріх Пляшке, Ернст Ґвідо Мюкк та ін. Невелика двоповерхова споруда школи на Калічанці служила освітнім цілям в австрійський, румунський та радянський часи. Проте з плином часу приміщення стало замалим, не було гази-фікованим. В1987 році прийнято рішення про зведення на Калічанці нової сучасної школи. Дітей перевели у центральні школи міста, де вони навчалися у другу зміну. 5 жовтня 1995 року рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради № 708/22 було затверджено акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництва середньої школи №16 на 836 місць на вул. Білоруській, 77. Загальна площа школи склала 6750,06 м2. Школу звели будівельники орендного ремонтно-будівельного управління №2 асоціації „Житлоцивільбуд” за типовим проектом, затвердженим Міністерством освіти СРСР для загальноосвітніх шкіл № 186 від 30 грудня 1981 року. Про-ектно-кошторисну документацію розробили працівники Чернівецької філії „Укр-житлопроекту”. Сучасне приміщення школи – триповерхова споруда з перехідною галереєю. Школа вийшла гарною і зручною. Церкву передмістя отримало в 1876 році внаслідок перенесення однієї з церков із внутрішнього міста на Калічанку, а саме – із площі Святої Марії. В австрійські часи Калічанка була промисловим районом – тут працювали цегельні заводи, млини й бойня. Цей ра-йон є промисловим і сьогодні. Найбільш відоме підприємство – Чернівецький машинобудівний завод, розташований на вул. Прутській. Історія його створення починається 2 серпня 1945 року, коли було прийнято рішення Чернівецької міської ради № 517 “Про відведення земельної ділянки під будівництво заводу залізничних конструкцій і мостів”. Для заводу відвели площу 16,83 га. Будівельні роботи розпочалися одразу ж. Технічний проект розробили проектна контора “Промстальмонтаж”, технічний відділ мостозаводу № 4 і Чернівецький облкомунпроект. З 1948 року будівництво заводу фінансувалося промисловим банком. Завод зводили на базі зруйнованого в 1941 році парового млина – спочатку відбудували та відремонтували старі приміщення, в яких розмістили виробничі й допоміжні цехи заводу. Згодом з’явилися нові постійні та тимчасові споруди. Звели дво- та триповерхові приміщення головного корпусу, для чого розібрали стару цегляну кладку в поздовжній частині корпусів. Також було зведено одноповерхове приміщення допоміжних цехів. Корисна площа заводу склала 2040 м2. В головному корпусі мостозаводу розмістилися цехи: механічний, обробки, ручного електричного зварювання та кузня. В червні 1951 року мостозавод № 4, згідно з Постановою Ради Міністрів СРСР від 29 травня того ж року, передали в підпорядкування Міністерству важкого машинобудування СРСР, і з цього часу він відомий під назвою <Чернівецький машинобудівний завод>. У фондах Чернівецького обласного відділу будівництва й архітектури та Чернівецького машинобудівного заводу збереглися документи про передачу 6 жовтня 1950 року мостозаводу № 4 в експлуатацію, акт від 13 серпня 1951 року про передачу заводу в нове підпорядкування, генеральний план заводу, довідка про хід будівництва цеху нафтоапаратури, блоку допоміжних цехів, адміністративного корпусу та інших об’єктів. У перші роки існування цього підприємства його робіт-ники працювали в надзвичайно складних умовах – усі роботи навіть взимку виконувалися просто неба. Взимку працівники змушені були спочатку відкидати сніг, розігрівати зварювальну техніку і тільки тоді приступали до зварювання металевих конструкцій. Часто-густо на заводі не вистачало електроенергії. Робочий день нерідко розпочинався після 11 години вечора, коли місто споживало мало енергії. Першими працівниками заводу стали бійці мостопоїзда № 444, який прибув у Чернівці навесні 1944 року вслід за бойовими частинами Радянської Армії. Новостворене підприємство потребувло не тільки сировину: метал, вугілля, устаткування, досконалу техніку, але й висококваліфікованих працівників, яких на той час не було ні в Чернівцях, ні в області. У надзвичайно стислі терміни треба було перекваліфікувати різноробочих і клепальників мостових ферм у газорізальників, електроверстатників, зварювальників. З плином часу піднялися нові корпуси цехів, завод почав випускати унікальну нафтову апаратуру, яку гідно оцінили споживачі різних країн світу. Сьогодні ЗАТ “Чернівецький машинобудівний завод” здійснює чималий внесок у обсяг експортно-імпортних операцій Чернівецької області. Із залізничного моста на Калічанці можна побачити багатоповерхові будинки цього району. В багатьох із них проживають працівники машинобудівного заводу. Тут розташовані також локомотивне депо та цегельний завод, тісно переплелася промислова та приватна забудова. Район має власну школу, дитячий садок та дві церкви. Неподалік – і Калинівський ринок. Ще донедавна передмістя постачали Чернівці свіжою городиною, фруктами, м’ясними та молочними продуктами. В деякій мірі це значення не втрачено і сьогодні – в межах передмість поряд із багатоповерхівками ще знаходяться присадибні та дачні ділянки мешканців нашого міста.

Джерело: газета “Чернівці” від 3 жовтня 2008 року

На фото зруйнований зсувом міст через залізничну колію, який сполучав Калічанку з центром міста.

Фото з сайту http://chernivtsi.webcontora.com/?paged=2

«БИТВА ШПОР» У ЗЕЛЕНІЙ ЛИПІ НА ХОТИНЩИНІ

В історичній науці досить багато уваги приділяється вивченню давнього військового спорядження. Його дослідження дозволяє з’ясувати ряд питань з історії військової справи, економіки та торгівлі населення конкретного регіону. Особливо це важливо для епох і земель, про які не збереглися або є лише фрагментарні повідомлення в писемних джерелах. Для території Буковини таким «загадковим» періодом є XIV ст., коли землі краю після припинення існування Галицької Русі були включені до складу Молдавського князівства. Але коли це сталося і як відбувалося, достеменно невідомо. Єдиним джерелом, яке може пролити світло на цю проблему, є археологічний матеріал, зокрема, предмети озброєння та військового спорядження.

Досить значна його колекція була отримана в результаті розкопок Буковинського центру археологічних досліджень при ЧНУ ім. Ю.Федьковича на середньовічному городищі в с.Зелена Липа Хотинського району Чернівецької області. Укріплення, від якого збереглася система масивних валів та глибоких ровів, розміщене в урочищі Городище (Щовб). Воно розташоване на високому мисі над Дністром на північно-східній околиці села. Важливість і унікальність пам’ятки полягає в тому, що тут добре зберігся культурний шар, який переважно датується ХIV ст. На інших пам’ятках регіону шари цього періоду знищені пізнішими перебудовами і недоступні для вивчення. Пам’ятка (в історіографії відома, як Перебиківське городище) була виявлена Борисом Тимощуком і досліджувалася ним у 1969-1970 рр. Знайдені на городищі матеріали дозволили досліднику визначити час його існування в межах другої половини ХІІІ — середини ХІV ст. Нові роботи з вивчення пам’ятки були здійснені експедицією під керівництвом Сергія Пивоварова та Любомира Михайлини в 2000-2001 рр.
Під час останніх досліджень центрального майданчика городища було виявлено рештки декількох дерев’яних споруд на кам’яному фундаменті. В їх заповненні та поряд з ними знайдено значну кількість різноманітних предметів озброєння та спорядження вершника і бойового коня. Це — наконечники арбалетних стріл і стріл від лука, уламки бойових ножів, пластини захисного панцира, фрагменти кольчуги, залізні деталі арбалетів, остроги, вудила, підкови, підпружні пряжки, деталі амуніції тощо.
Особливий інтерес серед знахідок викликають шпори (остроги), неодмінний атрибут середньовічного воїна-вершника. Загальновідомо, що шпори використовувалися як засіб рішучої дії на коня в моменти, коли була потрібна миттєва рішуча реакція тварини. З’явилися шпори на території Європи ще в античний час, а широке поширення набули в добу середньовіччя.
На городищі в Зеленій Липі за всі роки досліджень знайдено 14 шпор та їх уламків. Вони мають характерний вигин основи, шиповидний відросток в нижній частині, довгий роздвоєний на кінцівці держак (шип) для коліщатка чи зірочки, вигнуті дуги з прямокутним чи вісімкоподібними закінченнями (петлями) та двома, розташованими поряд, отворами для кріплення. Загальна довжина збережених частин шпор становить 15-11 см, найбільша відстань між дугами — 6,5-8 см, розміри петель — 1,6-2 см, діаметр отворів — 0,3-0,4 см. Елементами кріплення шпор до взуття, можливо, були невеликі залізні та бронзові пряжки з трапецієподібною рамкою, знайдені на території розкопаних споруд.
Виявлені шпори за аналогіями та нумізматичним матеріалом датуються ХІV ст. Як правило, появу такого типу шпор пов’язують із західноєвропейськими впливами. Відповідники шпорам із городища знаходяться в польських, угорських середньовічних старожитностях. Зокрема, ідентичні за формою та способом кріплення шпори були виявлені в похованні польського короля Казимира ІІІ Великого, який помер в 1370 р.

З розвитком феодального суспільства, шпори, крім свого прямого призначення, стали ще й ознакою рицарського звання і гідності, якими володіли тільки ті, хто мав право і обов’язок воювати у сідлі, на противагу воїнам нижчого походження, що складали піхоту. В Західній Європі ця ознака вершника, за своїм символічним і суспільним значенням, навіть конкурувала з мечем. Шпори (одночасно) з мечем надівалися при посвяченні в рицарі, жалувалися васалам і дарувалися в знак особливої прихильності сюзерена. І навпаки — розжалування рицаря супроводжувалося зніманням шпор. За назвами шпор називалися рицарські ордени і битви (наприклад, «Дні шпор» під Куртре в 1302 р.). Подібне культове ставлення до шпор спостерігалося і у феодальної еліти Східної Європи.
Знахідка такої великої кількості шпор на городищі, а досліджено лише 1/3 частини центрального майданчика, свідчить, що укріплення оборонялися досить численним гарнізоном, основу якого становили важкоозброєні вершники та їх зброєносці.
Археологічний матеріал з городища засвідчує сліди запеклої збройної боротьби (спалені споруди, уламки кінців кинджалів, клапті кольчуг, розкидані пластини доспіхів тощо), очевидно, укріплення було взято штурмом і більшість його оборонців загинула. Разом з ними «покарання» понесли шпори.
Показово, що всі знайдені на городищі остроги в місці кріплення до держака зірочки (коліщатка) розігнуті, а самі зірочки відсутні. Можливо, що ці елементи острог виготовлялися із дорогоцінних металів і просто були забрані переможцями-мародерами. Єдине знайдене коліщатко не знаходилося в шпорі і було виявлено в культурному шарі. Воно досить масивне, зроблене із заліза, має діаметр 3,8 см та 44 насічки.
Разом із тим західноєвропейська середньовічна історія знає подібні приклади «покарання» шпор. Вище вже згадувалася битва під бельгійським містом Куртре, яка увійшла в європейську історію під назвою «Битва шпор». У ній ополчення фламандських міст-комун здобуло блискучу перемогу над рицарським військом французького короля Філіппа IV Красивого, чим поклали початок революційним змінам у західноєвропейській військовій справі.
Оскільки більшість дворян і патриціїв не підтримала виступ міських низів, то фламандська армія складалася майже повністю з піхотинців. Проте, попри всі сподівання, ця армія здобула перемогу над противником, тому що її вояки усвідомлювали, що їм залишалося або перемогти, або загинути. Наїжачившись проти рицарської кінноти непохитним бар’єром списів, ополчення витримало всі удари рицарів, при цьому ніхто з них не покинув лав і ніхто не брав полонених. Всі, хто розмовляв французькою мовою, були вбиті. До цього ще не було подібної битви, де переможці відмовлялися брати викуп у вибитих із сідла рицарів. Дворяни, що звикли битися з феодальними військами, виявилися безпомічними перед похмурою енергією та суворістю народної армії, і битва закінчилася повним розгромом рицарського війська. Так французький командуючий граф Роберт д’Артуа, разом із багатьма графами та знатними баронами, загинув на бойовищі.

До рук фламандців потрапило багато здобичі, чільне місце займали 700 позолочених шпор, які були зняті з ніг вбитих французьких рицарів. На знак перемоги їх було відвезено в Куртре і розвішано в церкві Нотр-Дам. Цей факт справив гнітюче враження на багатьох сучасників. Зокрема, італійський хроніст Дж. Віллані писав, що «після цього розгрому честь і слава старовинної знатності і відваги французів сильно применшились, бо цвіт світового рицарства був розбитий і принижений своїми ж підданими, самими худородними людьми на світі — ткачами, сукновалами, робітниками низьких ремесел і занять».
Відтоді впродовж вісімдесяти років фламандці гучно відзначали 11 липня (день битви) як національне свято. Тільки у 1382 р. в битві під Розбеком французька армія під командуванням короля Карла VI жорстоко відплатила фламандцям за розгром під Куртре. Піші ополченці були нещадно перебиті королівськими рицарями. Після цього переможці вирушили до Куртре, вдерлись у місто і забрали з церкви шпори. На знак помсти французький король наказав своїм воїнам спустошити і спалити місто, покаравши городян за колишнє приниження рицарської честі та гідності.
Цікаво, що Розбекська битва хронологічно близька до часу знищення залоги і зруйнування укріплень фортеці в Зеленій Липі. Про це красномовно свідчать нумізматичні матеріали, які чітко датують археологічні комплекси 70-ми — початком 80-х років XIV ст.
Сьогодні, до повного дослідження городища, ще досить складно встановити, хто обороняв укріплення і хто міг поглумитися над атрибутом воїнської честі та гідності. Проте зі значною мірою вірогідності можна припустити, що шпори були зламані тими, хто відчував особисту ненависть до осіб, які носили ці атрибути рицарства. Скоріше, це були люди низького соціального походження, тобто селяни та міська біднота.
Письмові джерела з історії регіону в XIV ст. досить фрагментарні, а іноді й суперечливі. У них поки що не вдається відшукати згадки про події, які розгорталися на землях краю в той період. Але наявний в нашому розпорядженні археологічний матеріал засвідчує, що боротьба за межиріччя Верхнього Пруту та Середнього Дністра після занепаду Галицької Русі була набагато складнішою та кровопролитнішою, ніж це висвітлюється у традиційній зарубіжній та вітчизняній історіографіях.
Сподіваємося, що новий археологічний сезон наблизить нас до розгадки «Битви шпор» на Буковині і дозволить висвітлити ще одну «білу пляму» в історії краю.

Кибаки

Софія Герромо:
ПРО МОЄ РІДНЕ СЕЛО

Село моє має давню цікаву історію. Свій початок воно веде Ще з VІІ – ІХ століття з урочища Флондарівка – давньоруського селища. Знаходиться на правому березі Черемоша.

Цікава його назва. Згідно переказів вона походить від слова „ колобачів”. Поверхня села була горбиста. У западинах довго зберігалась дощова вода. І ці заглиблення отримали таку назву. Звідси і Кибаки.

Село було малонаселене. Спочатку знаходилося кілька десятків дворів. З часом з прекрасними умовами для життя люди почали заселяти його.Ми маємо ліс, пасовища, земля, хоча не дуже родюча, але придатна для ведення сільського господарства. Жителі займаються і дерево обробленими промислами.

Цікавою є історія школи. У 1921р. – 1922р. школа знаходилась в невеличкій селянській хатині жителя села Герецуна Василя Георгійовича. До школи ходили діти різного віку. Навчав їх сільський дяк. У 1928 році з ініціативи Герецуна Георгія Івановича і Колотило Фоки Козьмовича на місці сучасної будівлі розпочалося будівництво чотирьохрічної школи, яка пізніше стала семирічкою. Очолював школу Чернявський І. М. , якого в 1947 р. за ідейні переконання заслали до Сибіру.

За роки радянської влади директорами були Задимінченко Степан Іванович, Ліцман Павло Тихонович, Денис Степан Дмитрович, Федорович Казимір Іванович, Ткачук Уляна Андріївна. Перебудували і добудували вісім класних кімнат протягом 1990 – 1997р.р. У 1998р. вступила в дію двоповерхова споруда, яка функціонує і сьогодні. Очолює школу Фрацевір Віра Анатоліївна.

Село мальовниче, оточене кругом густим листяним лісом, розкидане. Вирізняються п’ять головних кутків : Кибаки, Тильчин, Бережниця, Коритниця, Перелісок. Образно змалював його розташування колишній учитель фізики, любитель художнього слова Леонтюк Дмитро Васильович

Плаї квітують маками,

А ми йдемо Кибаками.

А ми йдемо і милуємось

Простором чарівним.

А юність наша з мріями,

З барвистими надіями

Рум’янцями заквітчана

Подібна до весни.

По рідному Переліску,

Що повен сміху – вереску,

Крокуємо в Парище ми,

А потім на Тильчин.

А з нами наша молодість

У сонячному золоті

В майбутнє викроковує

До зоряних вершин.

Злітай, злітай жар – птицею.

Аж понад Бережницею

А звідти до Коритниці,

А потім у зеніт.

Весела пісне – горлице,

Розповідай як гарно це:

Стрічати юність райдужну

В свої п’ятнадцять літ.

У селі Кибаки Вижницького району Чернівецької області не дають побудувати храм громаді УПЦ

У селі Кибаки Вижницького району Чернівецької області прихильники Київського патріархату перешкоджали будівництву храму УПЦ. Про це повідомляє Спілка православних журналістів з посиланням на видання «Молодий буковинець».
Йдеться про те, що частина мешканців села хоче відвідувати Українську Православну Церкву. Оскільки у селі є тільки один храм, що належить Київському патріархату, віряни почали будувати свій власний.

Однак прихожани Київського патріархату перешкодили початку будівництва, не полінувавшись засипати готові траншеї для нового храму.

храм у селі Кибаки

Порушення прав віруючих УПЦ з боку прихильників Київського патріархату підтримав настоятель Свято-Покровського храму УПЦ КП села Кибаки Олександр Фуштей. Він заявив, що «московські» церкви не повинні будуватись в Україні.

Митрополит Данило відвідав село Кибаки після переходу православних цього села вдо УПЦ Київського Патріархату

14 жовтня християнський світ святкував Покров Пресвятої Богородиці. Це одне з найбільших свят. Адже Богородиця, за українською традицією, є покровителькою нашої держави від зовнішніх ворогів.

Цього дня дуже чекали парафіяни храму Пресвятої Богородиці в селі Кибаках Вижницького благочиння. Християни у цьому селі нещодавно здійснили свою мрію — мирно і організовано перейшли під омофор УПЦ Київського Патріархату. Багато років люди прагнули до української Церкви і ця мить настала. Такі ж прагнення мають тисячі православних у Вижницькому районі у, практично, всіх селах.

Громада села Кибаки запросила у свій храмовий день митрополита Чернівецького і Буковинського Данила звершити Божественну літургію і промовити настанови.
Діти місцевої школи привітали митрополита віршами, староста ж храму Василь Францевір зустрів архієрея хлібом-сіллю. У притворі храму настоятель прот. Олександр висловив подяку митрополитові за розділення з парафією святкування дня Пресвятої Богородиці.

Владика назвав православних села прикладом, як потрібно відстоювати своє право на молитву і віру на рідній землі. Віра об’єднує людей, робить країну не такою вразливою перед агресорами.

Священники, які з’їхалися цього дня у Кибаки з багатьох парафій, разом з парафіянами здійснили хресний хід навколо церкви, а владика Данило освятив воду.

 

JW_SIGP_LABELS_08 IMG_3975.JPGJW_SIGP_LABELS_08 IMG_3975.JPGJW_SIGP_LABELS_08 IMG_3975.JPG

 

 

Чернівецька земля (рум. Ţinutul Cernăuţi) — адміністративна одиниця (XIV-XVIII) Молдовського князівства.

Етимологія
Термін цинут від рум. «a ţine» — «тримати», у слав’яно-молдовських документах — «дєржава». Водночас, зогляду на те, що руська мова була в Молдовському князівстві спочатку державною, а згодом мала офіційний статус, вживався термін — «земля» (іноді «окру́га», «волость»). Якщо «Ţara» — означала «земля» у розумінні держава (країна), то «Ţinutul» — «земля» у розумінні адміністративно-територіальної одиниці, частини країни.

Географічне положення
Чернівецька земля знаходилася у північно-західній частині Молдовського князівства у межах східного (Буковинського) прикарпаття. Територія землі була обмежена річками Черемошем, Колочиним, Дністром, Рингачем, Прутом, суходолом від Прута (район гирла річки Хукив) до Серет (район міста Серет), Сучавою.
На сході Чернівецька земля межувала з Хотинською землею, на південному сході — Дорохойською, на півдні — Сучавською, на південному заході — Довгопільським околом (волостю), який хоч адміністративно входив до Чернівецької землі, мав статус самоуправління. На заході та півночі межі збігалися з кордоном Молдовського князівства з Польським королівством.

Історичні передумови
В кінці ХІІ ст. на півдні Галицько-Волинської держави почало формуватись територіальне утворення — Шипинська земля. Після монголо-татарської навали на Русь зв’язки з галицько-волинськими землями ослабли, й Шипинська земля фактично стала самостійним утворенням під зверхністю Золотої Орди. Із занепадом останьої, на півдненних околицях зародилося нове державне утворення — Молдовське воєводство. Шипинська земля стала причиною запеклих суперечок і конфліктів Польського королівства, Угорського королівства та молодої Молдовської держави.
Зогляду на обіцяну автономію та державний статус православної віри в Молдові, Шипинська земля в 1367 році фактично увійшла до складу Молдовської держави.

Організація цинуту
Чернівецька земля була сформована з Хмелівської та більшої частини Цецинської волостей Шипинської землі. Адміністративно Чернівецька земля входила до однієї з трьох культурно-географічних частини Молдовського князівства — Верхньої країни, якою управляв Великий Ворник.
Керував цинутом — намістник Господаря «уставичний» Староста (рум. Pârcălab), якого призначали не тільки для виконання адміністративних, фіскальних та судових функцій, але й для контролю ситуації на молдовсько-польському кордоні. Військовою організацією землі з XVII ст. опікувався Великий капітан цинуту. У кожній землі діяли: відповідальний за за фортеці (Перерубець), стягувач судових штрафів (Глобник), стягувач військових податків (Ілішар) тощо.
Цинут поділявся на околи (рум. occolul), що включали в себе громади. Адміністративно до Чернівецької землі належав Довгопільський окіл. Проте, він мав свою самоуправу, й підпорядковувався на пряму Господарю.
Центром землі було місто Чернівці. Містом керував Війт (рум. Șoltuz), якого щорічно призначав Господар. При Войтові діяла Рада з 12 представників (пиргарів), обраних з верхівки міського населення. Вказаний орган виступав Судом за внутрішньоміськими справами і розподіляв серед міщан податки.
На чолі сільської громади був сільський Староста (ватаман або жудіт), який виступав судею (за що отримував третину судових штрафів) та збирав податки. Практично в кожному (державному) селі існувала «рада старших і добрих людей».

Населення
Згідно з «Катастихом числа селян, дворян, ветафів, немешів та священиків» (1591), в північних землях Молдовського князівства налічувалося близько 8903 дворів (загальна чисельність населення могла сягати 30-32 тис. осіб).
Панівною верхівкою були бояри (рум. boieri) — великі, середні та дрібні феодали. Всі вони знаходились тільки в прямій залежності від Господаря, звільнялись від оподаткування, могли займати державні посади. На території краю були також представники особливої групи феодалів — куртяни (рум. curteani) — особисті слуги Господаря. До прошарку феодалів практично належали й представники духовенства (єпископи, настоятелі монастирів тощо), які брали безпосередню участь в управлінні країною та регіонами.

Селяни за правовим статусом ділились на резешів (рум. răzeşi) — вільні селяни, які володіли землями громадою, безоплатно брали участь у війнах, за що могли наділятися особистою землею, призначатися на державні посади, практично переводитись у «куртяни»; простих селян (рум. țărani) — «державні» та «приватні» були формально вільними, але зобов’язаними відробляти панщину, платити десятину; кріпостних (рум. vecini) — повністю безправні та залежні від пана, який міг ними торгувати.

Найнижчим прошарком були цигани (рум. țigani) — практично раби.

Міщани поділялись на купців, ремісників та низи.

Етнічний склад
Те, що за русини залишались панівною етнічною групою на Буковині красномовно засвідчують топонімічні матеріали. З 124 топонімів, зафіксованих актами XV ст., 118 належать слов’янським, тобто українським. Три — вважають такими, що не мають відповідників ні у слов’янських, ні в романських мовах. І тільки три топоніми мають волоське походження.
Джерела кінця XVI — початку XVIII ст.ст. засвідчують поліетнічність населення країни, та північної її частини зокрема. Крім русинів та волохів, там жили татари, поляки, серби, вірмени, болгари, семигородські німці та багато циган. Водночас край продовжували активно заселяти — волохи та німці з Семигороду, євреї та поляки з Німеччини та Польщі. Після потрапляння під панування Османської імперії у регіоні почала зменшуватись кількість вірменів (які переслідувались) водночас суттєво збільшилась діаспора греків.
За різним данними русини у Чернівецькій та Хотинській землях становили від 60 до 70%.
В межах Верхньої Молдови загалом, кількість русинів була на рівні 50%. У межах всієї Молдовської держави — від 30 до 40%.
Вказане підтверджується «хроніками Грігорє Урєкє» (молдовського літописця), з яких випливає, що на межі XV–XVI ст.ст. більше третини мешканців Молдовського князівства розмовляли (рідною) руською мовою.
Це підтверджується молдовським державним діячем та вченим-енциклопедистом Димитрієм Кантеміром, який на початку XVIII ст. у своєму «Описании Молдовии» писав стосовно русинів Молдовського князівства наступне:

« …те, что были привезены Стефаном Великим от ляхов в глубь Молдовской земли, со временем забыли отцовский язык и стали говорить по-молдовски. Те же, которые проживают у северных границ как говорили так и говорят по-русински и по-польски… »
Підтверджував ці дані й відомий «молдовознавець», доктор історичних наук Лазар Польовий.

Характерні риси молдовського періоду
Після входження до складу Молдовської держави, термін Шипинська земля поступово був витіснений іншим — Буковина. Після реформи 1457-го року Чернівецька волость стала Чернівецьким цинутом. Із всіх волостей колишньої Щипинської землі автономний статус зберігся тільки у Довгопільського околу (Хмелівська волость).
З 1685–го до 1699-го Буковина — Чернівецьке староство Речі Посполитої. Керівництво краю здійснювалось Старостою Костянтином Туркулом. Чернівцями управляв війт Арсеній Кіцмань.
На початку XVII ст. старостою Чернівецької землі був русин Стефан Лука, який у квітні 1711 року вів перемовини з Петром І про утворення «молдовсько-російського союзу». Після невдалого Прутського походу з 1712–го до 1719-го Чернівецька земля територіально входила до складу Хотинської райї. В Чернівцях розміщувався числений турецький гарнізон.
1741-го року молдовський господар (фанаріот) Константін Маврокордат уніфікував управління цинутами. На чолі цинутів стояли два цинутські справники, що призначалися господарем на 1 рік. Кожний цинут поділили на кілька околів. Практично всі міста стали власністю бояр, або монастирів. У приватних містах власники призначали капітанів, які виконували судові й поліцейські функції.
Молдовський період в історії Буковини був багатий на події.
Безумовним позитивом «молдовського періоду» є збереження місцевим населенням дідівської православної віри.
Перша письмова згадка про Чернівці (1408)
Саме «молдовському періоду» завдячують першою писемною згадкою столиця краю — Чернівці.


Саме в цей період були засновані або бурхливо розвивалися ціла низка населених пунктів Чернівецької землі — Кіцмань (1413), Неполоківці (1425), Вашківці (1431), Глибока (1438), Красноїльськ (1438), Сторожинець (1448), Лужани (1452), Берегомет (1500), Заставна (1589) тощо.
Водночас, характерними рисами є те, що Молдовське князівство майже постійно (за винятком короткочасних періодів) перебувало у васальній залежності від інших держав. Все це лягало важким тягарем на буковинців, яких місцеві феодали оббирали «до нитки» задля отримання ресурсів для задоволення сюзерена. Часи, коли Молдовська держава звільнялась від чужеземної зверхності (зокрема Польщі) обертались іншим лихом — лихоліттями війни. Населені пункти краю кілька разів були спалені й зтерті із землі.
Потрапляння Молдовського князівства під зверхність Османської імперії ще більше погіршила становище людей. А край став практично не контрольований. Десятиліттями регіон знаходився під управлінням третіх держав (Польщі, Росії, Швеції тощо). Татарські набіги чередувались з нападами місцевих розбійників, якими були переповненні ліси.
В липні 1762 року Чернівецькою землею проїжджав англійський посланець Портер, у супроводі якого перебував єзуїт Й.Боскович. Запис у щоденнику останнього відобразив тогочасний стан міста і краю в цілому: «Населення міста близько тисячі душ. Православні та євреї. У місті 200 дерев’яних будинків, укритих соломою та очеретом. Є три дерев’яні церкви та одна дерев’яна синагога. Самі євреї живуть окремою громадою (кагалом).
На момент переходу під австрійську юрисдикцію, край перебував у жахливому (жалюгідному) стані. Про справжнє шкільництво не було й мови, оскільки невелика кількість монастирських шкіл, які тоді існували, мали на меті тільки підготовку до духовної професії. Велика маса народу взагалі не навчалася. Навіть серед священиків було дуже мало таких, хто вмів читати і писати. Управління краєм зводилдося до стягування різноманітних податків та надзвичайно недосконалого і довільного правосуддя. Найважливіший податок, так звану данину, сплачували, головним чином, бідні частини народу, оскільки аристократія та монастирське духовенство були від нього звільнені. Навіть такі найважливіші посади, як старости (у Чернівцях) та ісправника (в Сучаві) продавалися тим, хто запропонує вищу ціну, а потім він вимогами не тільки повертав собі затрачені кошти, але й намагався збагатитися. У всьому краї не було ніякої поліції; не можна було бути певним ні за своє життя, ні за своє майно.
На весь край було тільки декілька крайових доріг, та й ті були настільки запущені, що при дощовій погоді ставали непроїжджими. Мостів не було взагалі. Мало в яких будинках зустрічалися дві окремі кімнати.
Не було також і сліду лісової справи та лісової культури. Величезні лісові масиви були покинуті напризволяще кожному жителю. Власної промисловості не було. Навіть у містах не були представлені найважливіші малі промислові підприємства. У цілому краї не було тоді, наприклад, жодного годинникового майстра. Не могло бути й мови також про лікарів, хірургів і аптекарів. Від багатьох сіл залишились тільки руїни і покинуті попелища. У лісах господарювали розбійники і вовки, а протяжні болота і трясовини робили місцевість непрохідною.
Красномовним є те, що на момент закінчення «молдовського періоду» край знаходився під управлінням Російської військової адміністрації (1769-1774). Габсбурзька монархія при вирішенні питання анексії північно-західної частини Молдовського князівства навіть не думала шукати контакту з номінальними керівниками молдовської держави. Все вирішували у перемовинах з Російською та Османською імперіями. Молдовське князівство вже задовго до цього перестало бути суб’єктом, і перетворилось на об’єкт політики.
Перехід краю під австрійську корону був шансом на стабілізацію й більш-менш гідне життя. Водночас, анексія Австрійською імперією тільки частини Буковини розірвала (вперше в історії) буковинських русинів, які протягом наступних майже 150 років були поділені державним кордоном.
З огляду на це, обґрунтування Габсбургів 1774 р. щодо «бажання об’єднати під своєю короною всі землі колишнього Галицького князівства (яке знаходилося в їх володінні)» завжди викликало скептичні зауваження.