Міста і села Буковини

1

Реклама

ПАЛЕОЕТНОБОТАНІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ СЛОВ’ЯНСЬКИХ ПАМ’ЯТОК БУКОВИНИ

Сергій ГОРБАНЕНКО
ПАЛЕОЕТНОБОТАНІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ СЛОВ’ЯНСЬКИХ ПАМ’ЯТОК БУКОВИНИ
У статті опубліковано результати палеоетноботанічних досліджень матеріалів зі слов’янських пам’яток другої половини І тис. н. е. Кодин І, Кодин ІІ, Ревне, Рідківці. Проведено статистичний і порівняльний аналіз отриманих палеоетноботанічних спектрів.
Ключові слова:
Буковина, слов’яни, друга половина І тис. н. е.,палеоетноботанічні дані, зернове господарство.

Вступ.
Палеоетноботанічні дослідження матеріалів зі слов’янських пам’яток другої половини І тис. н. е. тривають понад півсторіччя. Спочатку вони мали випадковий характер (виявлення скупчень зерен культурних рослин в основному у зернових ямах у ході археологічних досліджень). Надалі дослідники почали використовувати методи цілеспрямованого пошуку, такі як флотація ґрунту із заповнення об’єктів та огляд виробів з глини з метою пошуку і зняття відбитків зернівок культурних рослин, що потрапляли до глиняної маси у ході її формовки. У цьому напрямі на території Південно-Східної Європи працювали З.В. Янушевич (Молдова) [29; 30] і Г.О. Пашкевич (Україна) [18-20; 22; 9].У монографії [9, с. 59-61] до райковецьких пам’яток умовно зараховано також Пастирське городище, оскільки матеріали з сільського господарства цієї пам’ятки «вписуються» у контекст розвитку сільського господарства останньої чверті І тис. н. е. Від початку  2000-х рр. автор цієї статті також зайнявся цілеспрямованими пошуками палеоетноботанічних матеріалів. Такі пошуки значно поповнили знання про вирощувані культурні рослини та їх співвідношення між собою. Такі дослідження уможливили оцінку зернового господарства сіверян (волинцевсько-роменські пам’ятки), база даних яких нині становить 17 пам’яток, з яких 11 можна залучати до статистичного аналізу [6].Пам’ятки празької і райковецької культури у цьому сенсі нині досліджені набагато гірше. Так, донедавна базу даних празьких пам’яток, що розташовані на території сучасної України, становили усього два поселення: Рашків ІІІ і Тетерівка І; райковецьких – 61
, серед яких одне з поселень Ревнянського гнізда: Ревне-ІБ [17]. Зауважимо, що з цих пам’яток до останнього часу дані лише з двох (Григорівка, Пастирське) можна було залучити до статистичного аналізу [8, с. 69-74; 9, рис. 6.16-6.19]. Лише останнім часом завдяки детальній публікації матеріалів з поселень Рашків ІІІ (празька культура) і Рашків І (райковецька культура) [21], досліджених археологічною експедицією ІА АН УРСР під керівництвом В.Д. Барана, стало можливим залучення цих даних до статистичного аналізу (див.: [7]).З огляду на незадовільний стан речей, що склався у напрямі дослідження палеоетноботанічних матеріалів зі слов’янських пам’яток празької та райковецької культур нами розпочато цілеспрямований пошук даних з означених пам’яток. Першим результатом стало введення до наукового обігу даних з п’яти пам’яток, матеріали яких зберігаються у Наукових фондах ІА НАН України [11]: однієї – празької культури (Лука-Каветчинська) і чотирьох – райковецької (Іванківці, Лука-Райковецька, Сокіл, Сокільці). З-поміж них Іванківці не представляють статистичного інтересу [7]. Дослідження питання було продовжено у фондах наукових установ Чернівців: Буковинському центрі археологічних досліджень при Чернівецькому національному університеті ім. Ю. Федьковича (далі БЦАД) і Чернівецькому обласному краєзнавчому музеї (далі ЧОКМ), де оглянуто колекції з чотирьох пам’яток. Результати студій представлено у пропонованій статті.

Матеріали і методи.
Для збору інформації досліджено вироби з глини (в основному – ліпна кераміка, а також фрагменти обмазки тощо) з чотирьох слов’янських пам’яток Буковини (рис. 1). Матеріал переглянуто з метою зняття відбитків зернівок і насіння культурних та бур’янових рослин. Зняття відбитків проводилося за загальновживаною методикою, вперше використаною в СРСР З.В. Янушевич [30]. Надалі матеріал визначено завдяки його порівнянню з раніше визначеними аналогічними зразками і широким колом публікацій на цю тему; відбитки зернівок бур’янів визначено за атласом-визначником бур’янів [1]; визначено до родової приналежності (
Bromussp.,
Setariasp.).
1. Кодин ІІ (поселення)
(Глибоцький р-н, Чернівецька обл.). Знаходиться на правому березі р. Прут. Досліджене у 1970-х рр. Слов’янською експедицією ІА АН СРСР під керівництвом І.П. Русанової і експедицією Чернівецького університету під керівництвом Б.А. Тимощука [27]. Матеріал зберігається в фондах БЦАД і ЧОКМ. Виявлено 79 випадкових відбитків зернівок культурних рослин, з яких 78 належить до зернових, 1 – до зернобобових (табл. 1).
2. Кодин І (поселення)
(Глибоцький р-н, Чернівецька обл.). Знаходиться на правому березі р. Прут. Досліджене у 1970-х рр. Слов’янською експедицією ІА АН СРСР під керівництвом І.П. Русанової і експедицією Чернівецького університету під керівництвом Б.О. Тимощука [27]. Матеріал зберігається в фондах ЧОКМ. Виявлено 49 випадкових відбитків зернівок, з яких 43 належить до культурних (42 – зернових, 1 – зернобобових), 6 – до бур’янів (табл. 1).
3. Ревне (гніздо)
(Кіцманський р-н, Чернівецька обл.). Знаходиться на обох берегах р. Прут. Виявлено у 1972 р. Б.О. Тимощуком; відтоді і дотепер спорадично досліджується об’єднаною археологічною експедицією Чернівецького університету та обласного краєзнавчого музею (див.: [28; 16; 13, с. 9-11, 22-26; 14, с. 64-68; 15] та багато ін.). Матеріал зберігається в фондах БЦАД. Виявлено 158 випадкових відбитків зернівок, з яких 149 належить до культурних злаків, 9 – до бур’янів (табл. 1). Також виявлено відбиток фрагменту шкаралупи ліщини (
Corylus avellana) і одна кісточка з фруктового дерева, імовірно – терену (Prunussp.).
4. Рідківці (городище, посад)
(Новоселицький р-н, Чернівецька обл.). Знаходиться на правому березі р. Мошків (ліва притока р. Прут). Виявлено С.В. Пивоваровим, Л.П. Михайлиною у 1999 р.; відтоді спорадично досліджується експедицією Чернівецької філії «Охоронної археологічної служби України» ІА НАН України під керівництвом С.В. Пивоварова, М.В. Ільківа (див.: [24-26] та багато ін.). Матеріал зберігається в фондах ЧОКМ. Виявлено 53 випадкових відбитки зернівок, з яких 50 належить до культурних злакових, 3 – до бур’янів (табл. 1).Зведені результати досліджень за кількістю відбитків зернівок представлено у табл. 1. На цій основі складено палеоетноботанічний спектр (ПБС) зернівок культурних рослин (базові поняття див.: [12]) з урахуванням таких положень.Для розуміння складу зернового господарства у жителів поселень, матеріали з яких було залучено до дослідження, складено ПБС основних злакових культур: проса, ячменя плівчастого, пшениці двозернянки, пшениць голозерних, жита, вівса. Інші культурні рослини не враховано як такі, що не становлять сегмента зернового господарства (горох посівний).До складу ПБС основних злакових не включено відбитки зернівок проса на денцях горщиків, а також кілька відбитків зернівок на одному фрагменті кераміки / обмазки як такі, що спотворюють картину імовірного співвідношення зернівок (рис. 2). Отже, до ПБС за кількістю не включено такі дані.
Кодин ІІ : значна кількість відбитків проса (а також пшона, плівок) на денцях 23 посудин, на 3 стінках горщиків.
Кодин: масові відбитки проса на денцях 8 посудин, 4 стінок горщиків; також поза увагою залишено відбитки 2 неідентифікованих плівок зернівок культурних рослин.
Ревне: масові відбитки зернівок проса на 13 денцях, 4 стінках горщиків; також поза увагою залишено 1 відбиток шкаралупи ліщини та кісточки фруктового дерева, імовірно – терену (рис.3).
Рідківці: масові відбитки зернівок проса на 1 денці, 6 стінках кераміки, 1 фрагменті обмазки, 1 вінчику; також поза увагою залишено дані з 1 фрагменту обмазки (зі споруди 3), на якому виявлено 5 відбитків (по одному): ячменя плівчастого, жита, проса, пшениці двозернянки, пшениць голозерних.Зауважимо також що візуально, а також за вимірами (проведені лише для матеріалів з гнізда поселень Ревне) відбитки зернівок подібні за розмірами і пропорціями (табл. 2; рис. 4) до багатьох інших аналогічних матеріалів, відомих нам з власної практики, а також із широкого кола публікацій.
Результати та їх обговорення.
Зважаючи на те, що кількісні показники (див. рис. 2) не сприяють розумінню співвідношення складових у зерновому господарстві давніх мешканців, і навіть навпаки – негативно впливають на інтерпретації проаналізованих матеріалів1, нами запропоновано ввести індекси співвідношень у масі зернівок [3]. Подальший аналіз проведено з урахуванням різниці в масах зернівок, де за основу взято зернівку проса як найменшу; для всіх інших зернівок встановлено індекс перерахунку маси2(зернівка … культурної рослини =  n зернівок проса). Результати розрахунку такі (детально див.: [10, с. 41]): просо – 1; ячмінь плівчастий – 5,5; пшениця двозернянка – 6,2; пшениці голозерні – 5,7; жито – 4,8; овес – 3,4.За показниками, отриманими таким чином, помітні певні особливості у ПБС з проаналізованих пам’яток (рис. 5). Традиційно у ПБС присутня незначна кількість вівса, що споріднює отримані результати з даними з пам’яток інших культур останньої чверті І тис. н. е.: перш за все – слов’янських пам’яток празької і райковецької культур [7], боршевської [4], салтівської [5], волинцевсько-роменських пам’яток [6]. Частка проса становила від менше ніж 1/10 (райковецькі пам’ятки) до приблизно 1/6 (празька культура – Кодин ІІ), що також добре зіставляється з раніше отриманими аналогічними даними (рис. 5).У трьох випадках з чотирьох сума значень за масою непримхливих, перевірених часом і традиційних здавна зернових культур (просо, ячмінь плівчастий, пшениця двозернянка) становить трохи більше половини ПБС; лише в одному випадку (райковецька пам’ятка Рідківці) цей показник суттєво більший і сягає 65 % у першу чергу за рахунок ячменя плівчастого (рис. 5). Відповідні до цього і показники примхливих культур, що, як вважається, є важливими показниками інтенсифікації землеробства
1
– пшениць голозерних і жита. На трьох пам’ятках ці показники дещо вищі за 40 %, на одній – близько 30 % (рис. 5). Зауважимо при цьому, що всередині цих двох груп («традиційні» – «прогресивні») значення і співвідношення злакових подібні, але не повторюються.Найбільший розкид даних демонструє ячмінь плівчастий (на 14,3 %); найменший – овес (на 1,4 %). Показники інших культурних рослин доволі стабільні і становлять: 4,1 % для пшениці двозернянки, 6,4 % для проса, 7,5 % для жита, 8,2 % для пшениць голозерних (рис. 5).Зауважимо, що максимуми (крім пшениці двозернянки) пов’язані саме з Рідківцями.Кластерний аналіз ПБС з усіх проаналізованих нині слов’янських пам’яток празької і райковецької культур показав доволі високий ступінь подібності сумарних результатів. Найнижчий показник має Рашків І (79,4 %) по відношенню до блоку усіх інших пам’яток, найвищий (97,6 %) – пара райковецьких ПБС Ревне–Лука-Райковецька (рис. 6). В цілому, крім першого згаданого випадку, показники подібності матеріалів у кластері становлять приблизно 90 %, що є доволі значним показником спорідненості отриманих результатів.

Крім того, на трьох пам’ятках з чотирьох (крім Кодина ІІ) виявлено відбитки зернівок бур’янів: мишію і стоколосу. Мишій – однорічна ярова бур’янова рослина, що шкодить в основному посівам проса. Стоколос – нині засмічувач озимих посівів в основному жита, а також пшениць. Загалом існування бур’янів з-поміж палеоетноботанічних матеріалів інтерпретуються як показники використання староорних ділянок землі, оскільки на цілинних землях (новозасвоюваних), по згарищах (підсіка) та на заплавних ділянках бур’яни зазвичай не ростуть. Також, існування стоколосу може вказувати на застосування різноциклічних (ярових та озимих) посівів.У цьому відношенні виглядає доволі природним, що саме серед матеріалів празької пам’ятки бур’яни відсутні. Цілком імовірно, що давні мешканці Кодина ІІ розпочинали засвоєння навколоселищних територій (у будь-якій з трьох форм), у зв’язку з чим на їхніх полях бур’янів не було, або їх кількість була настільки незначною, що не потрапила разом з культурними злаковими до глиняної маси, з якої потім було виготовлено посуд або деталі будівель.Не можна лишити поза увагою високий показник ячменя плівчастого, отриманий для Рідківців. Він в середньому на 10 % перевищує аналогічні дані з інших пам’яток, залучених до порівняння. При цьому, з археологічного комплексу Рідківців походять «скарби» зі знаряддями землеробства, у тому числі – наральники і чересла [23, с. 47, рис. 6,
1-4
;26, с. 354, рис. 5,
1, 2, 4
] – деталі найпрогресивнішого знаряддя плужного типу. Відомі знахідки знарядь землеробства і з Ревнянського гнізда поселень; зокрема, звідти походить три широколопатевих наральники

[16, рис. 4,
15
; 15, рис. 2,
1, 2
]. Отже, значну долю ячменя плівчастого у Рідківському ПБС не можна пояснити низьким рівнем розвитку техніки землеробства. Очевидно, у такому випадку, пояснення слід шукати не в причинах, а в наслідках. Ячмінь слугує фуражним зерном для годівлі коней, тому його могли вирощувати саме з такою метою, незважаючи на існування врожайніших культурних рослин. З’ясувати це питання могло б допомогти дослідження остеологічних матеріалів з комплексу.
Висновки.
Отже, визначено палеоетноботанічні матеріали з чотирьох слов’янських пам’яток Буковини другої половини І тис. н. е. Отримано статистично достатню кількість інформації, що дало змогу скласти ПБС пам’яток, провести їх статистичний аналіз, а також здійснити порівняльний аналіз з матеріалами раніше визначених празьких і райковецьких пам’яток території Південно-Східної Європи (у межах сучасної України).Завдяки цьому отримано підтвердження, що за часів існування празької культури просо було дещо розповсюдженішим, ніж у райковецький період існування слов’ян. Цікавий і той факт, що з-поміж матеріалів празького поселення Кодин ІІ не виявлено зернівок бур’янів, які фактично маркують землеробство на староорних ділянках. По-перше, це може свідчити, що землі навколо Кодина ІІ на момент утворення поселення не були у землеробському використанні. По-друге, це також добре узгоджується зі збільшеною (у порівнянні з іншими) часткою проса в ПБС, оскільки саме воно сильно страждає від засмічувачів полів.Загалом, ПБС пам’яток (значна присутність примхливих видів) свідчить про доволі високий рівень розвитку техніки землеробства, що давав змогу робити якісну глибоку оранку. Існування бур’янів загалом (у трьох випадках) вказує на використання староорних ділянок. Присутність серед відбитків зернівок стоколосу (озимого бур’яну) вказує на застосування різноциклічних посівів – ярових та озимих, що у свою чергу може свідчити про існування дво- та / або трипілля.За такого розвитку землекористування, а також за високого рівня техніки, підтвердженого відповідними знахідками деталей для найпрогресивнішого орного знаряддя плужного типу, складно припустити випадковість значної долі ячменя плівчастого в Рідківському ПБС. Цілком імовірно, що у згаданому випадку ячмінь вирощували не у зв’язку з низьким рівнем розвитку техніки, а орієнтуючись на потреби галузі тваринництва – конярства.* * *Насамкінець також слід вказати, що одиничні знахідки відбитків шкаралупи ліщини і кісточки з плоду фруктового дерева, імовірно – терену, несуть доволі значну цікаву додаткову інформативність. Нині ліщина існує у дикому стані (поширена на території сучасної України), і у культурному вигляді (фундук) там, де вона слабко поширена у природному середовищі. Однак, у давнину вона була одомашненою лише на Кавказі, а також у Греції й Римі. Терен і досі залишається поширеною рослиною в природних лісах України. Отже, маємо цілком підтверджений факт збиральництва «дарів лісу» за часів існування райковецької культури. Крім того, ліщина звичайна є пересічним компонентом підліску листяних, рідше мішаних лісів; терен росте переважно на узліссях байрачних лісів, по чагарниках, балках, долинах річок у лісостеповій зоні. Обидві рослини належать до підлісків в основному широколистих лісів. Таким чином, можна з упевненістю стверджувати, що в околицях Ревнянського гнізда поселень в останній чверті І тис. н. е. існували площі, вкриті широколистим лісом, що в принципі не суперечить і сучасному стану реч

Археологи знайшли старовинний годинник ХVІІ століття у Хотині

У Хотинській фортеці чернівецькі археологи розкопали старовинний сонячний годинник ХVІІ століття. Під час археологічних розкопок науковцями на території Хотинської фортеці знайдено частину портативного навігаційного приладу для визначення сторін горизонту й часу. Про це повідомляє day.kiev.ua.

За словами кандидата історичних наук ЧНУ ім. Ю. Федьковича Миколи Ільківа, це – пластина зі слонової кості правильної овальної форми із прямо зрізаними сегментами у нижній частині.

— Пластина дещо деформована відповідно до текстури матеріалу. Такі речі серед археологічного матеріалу у Європі є доволі рідкісним явищем. Хотинський сонячний годинник можна датувати серединою ХVІІ століття, – каже науковець.

Пластину невдовзі виставлять на показ у Хотинській фортеці.

Нагадаємо, у центрі Києва розкопали вулицю часів Київської Русі.

Кибаки

Софія Герромо:
ПРО МОЄ РІДНЕ СЕЛО

Село моє має давню цікаву історію. Свій початок воно веде Ще з VІІ – ІХ століття з урочища Флондарівка – давньоруського селища. Знаходиться на правому березі Черемоша.

Цікава його назва. Згідно переказів вона походить від слова „ колобачів”. Поверхня села була горбиста. У западинах довго зберігалась дощова вода. І ці заглиблення отримали таку назву. Звідси і Кибаки.

Село було малонаселене. Спочатку знаходилося кілька десятків дворів. З часом з прекрасними умовами для життя люди почали заселяти його.Ми маємо ліс, пасовища, земля, хоча не дуже родюча, але придатна для ведення сільського господарства. Жителі займаються і дерево обробленими промислами.

Цікавою є історія школи. У 1921р. – 1922р. школа знаходилась в невеличкій селянській хатині жителя села Герецуна Василя Георгійовича. До школи ходили діти різного віку. Навчав їх сільський дяк. У 1928 році з ініціативи Герецуна Георгія Івановича і Колотило Фоки Козьмовича на місці сучасної будівлі розпочалося будівництво чотирьохрічної школи, яка пізніше стала семирічкою. Очолював школу Чернявський І. М. , якого в 1947 р. за ідейні переконання заслали до Сибіру.

За роки радянської влади директорами були Задимінченко Степан Іванович, Ліцман Павло Тихонович, Денис Степан Дмитрович, Федорович Казимір Іванович, Ткачук Уляна Андріївна. Перебудували і добудували вісім класних кімнат протягом 1990 – 1997р.р. У 1998р. вступила в дію двоповерхова споруда, яка функціонує і сьогодні. Очолює школу Фрацевір Віра Анатоліївна.

Село мальовниче, оточене кругом густим листяним лісом, розкидане. Вирізняються п’ять головних кутків : Кибаки, Тильчин, Бережниця, Коритниця, Перелісок. Образно змалював його розташування колишній учитель фізики, любитель художнього слова Леонтюк Дмитро Васильович

Плаї квітують маками,

А ми йдемо Кибаками.

А ми йдемо і милуємось

Простором чарівним.

А юність наша з мріями,

З барвистими надіями

Рум’янцями заквітчана

Подібна до весни.

По рідному Переліску,

Що повен сміху – вереску,

Крокуємо в Парище ми,

А потім на Тильчин.

А з нами наша молодість

У сонячному золоті

В майбутнє викроковує

До зоряних вершин.

Злітай, злітай жар – птицею.

Аж понад Бережницею

А звідти до Коритниці,

А потім у зеніт.

Весела пісне – горлице,

Розповідай як гарно це:

Стрічати юність райдужну

В свої п’ятнадцять літ.

У селі Кибаки Вижницького району Чернівецької області не дають побудувати храм громаді УПЦ

У селі Кибаки Вижницького району Чернівецької області прихильники Київського патріархату перешкоджали будівництву храму УПЦ. Про це повідомляє Спілка православних журналістів з посиланням на видання «Молодий буковинець».
Йдеться про те, що частина мешканців села хоче відвідувати Українську Православну Церкву. Оскільки у селі є тільки один храм, що належить Київському патріархату, віряни почали будувати свій власний.

Однак прихожани Київського патріархату перешкодили початку будівництва, не полінувавшись засипати готові траншеї для нового храму.

храм у селі Кибаки

Порушення прав віруючих УПЦ з боку прихильників Київського патріархату підтримав настоятель Свято-Покровського храму УПЦ КП села Кибаки Олександр Фуштей. Він заявив, що «московські» церкви не повинні будуватись в Україні.

Митрополит Данило відвідав село Кибаки після переходу православних цього села вдо УПЦ Київського Патріархату

14 жовтня християнський світ святкував Покров Пресвятої Богородиці. Це одне з найбільших свят. Адже Богородиця, за українською традицією, є покровителькою нашої держави від зовнішніх ворогів.

Цього дня дуже чекали парафіяни храму Пресвятої Богородиці в селі Кибаках Вижницького благочиння. Християни у цьому селі нещодавно здійснили свою мрію — мирно і організовано перейшли під омофор УПЦ Київського Патріархату. Багато років люди прагнули до української Церкви і ця мить настала. Такі ж прагнення мають тисячі православних у Вижницькому районі у, практично, всіх селах.

Громада села Кибаки запросила у свій храмовий день митрополита Чернівецького і Буковинського Данила звершити Божественну літургію і промовити настанови.
Діти місцевої школи привітали митрополита віршами, староста ж храму Василь Францевір зустрів архієрея хлібом-сіллю. У притворі храму настоятель прот. Олександр висловив подяку митрополитові за розділення з парафією святкування дня Пресвятої Богородиці.

Владика назвав православних села прикладом, як потрібно відстоювати своє право на молитву і віру на рідній землі. Віра об’єднує людей, робить країну не такою вразливою перед агресорами.

Священники, які з’їхалися цього дня у Кибаки з багатьох парафій, разом з парафіянами здійснили хресний хід навколо церкви, а владика Данило освятив воду.

 

JW_SIGP_LABELS_08 IMG_3975.JPGJW_SIGP_LABELS_08 IMG_3975.JPGJW_SIGP_LABELS_08 IMG_3975.JPG

 

 

Кам’яна Багачка

Кам’яна́ Бага́чка (інші назви — Закам’яніла Багачка, Зачарована Скеля) — скеля у Покутсько-Буковинських Карпатах, геологічна пам’ятка природи місцевого значення. Розташована на правому схилі долини річки Путили, біля села Усть-Путили Путильського району Чернівецької області.

Площа природоохоронної території 0,1 га. Перебуває у віданні Усть-Путильської сільської ради.

Відносна висота скелі — 22 м (максимальна майже 30 м). Складається з пісковиків. Біля підніжжя — лучна рослинність. Зі скелею пов’язано багато народних легенд.

Кам'яна Багачка

Легенди про Кам’яну Багачку
« Володіла колись усіма багатствами цього краю жорстока поміщиця-скнара. Одного разу попросила в неї голодна вдова шматок хліба. Люта багачка жбурнула їй… каменюку. «А бодай би ти сама скам’яніла!» — гнівно відповіла їй вдова. I сталося диво: на очах у людей багачка вмить перетворилася на камінь і застигла біля дороги на березі річки Путилки. »
Інша легенда:

« У давні часи жила на цьому місці злая заможна жінка. І дізналася вона про те, що у сліпої старої бабусі є молода донька неземної краси, і вирішила взяти її в рабині. Одного разу прийшла голодна бабуся до багачки та каже їй: «Верни мені дитятко моє, коб хлібом мене годувало до смерті. Я ж бо темна, стара, нездужаю». Багачка засміялася, взяла з під ніг великий, як бухань хліба, камінь, і протягнула старій жінці. Взяла жінка камінь та й каже багачці: «Аби ти сама стала каменем!», і багачка відразу перетворилася на скелю. Так і стоїть кам’яна багачка скелею над річкою, нагадуючи про наслідки людської жадності і знущання над бідними.

Довгопільський окіл

Етимологія

Термін «окіл» слов’янського походження. Означає — округа. У слов’яно-молдовських документах — «вільна волость».

Географічне положення
Довгопільський окіл знаходився у північно-західній частині Молдовського князівства у межах східних Карпатах, на півдні історико-етнографічної землі гуцульщини. Окіл простягався з півночі (витоки річки Черемош) на південь (від витоків Молдови та Бистриці до приблизно її середньої течії).
На заході Довгопільський окіл через Карпати межував з Семигородом. На північному заході з Покуттям. На сході з Чернівецькою та Сучавською землями. На півдні з Нямцською землею.

Розташування Довгопільський окіл

Історичні передумови
В кінці ХІІ ст. на півдні Галицько-Волинської держави почало формуватись територіальне утворення — Шипинська земля. Після монголо-татарської навали на Русь зв’язки з галицько-волинськими землями ослабли, й Шипинська земля фактично стала самостійним утворенням під зверхністю Золотої Орди. Із занепадом останньої, на південних околицях зародилося нове державне утворення — Молдовське воєводство. Шипинська земля стала причиною запеклих суперечок і конфліктів Польського королівства, Угорського королівства та молодої Молдовської держави.
З огляду на обіцяну автономію та державний статус православної віри у Молдові, Шипинська земля в 1367 році фактично увійшла до складу Молдовської держави.

Організація околу
Територіально Довгопільський окіл входив до складу Чернівецької землі. Водночас, адміністративно чернівецькому старості не підкорявся, і мав власне самоврядування. Навіть молдавський Господар не особливо втручався в управління цієї гірської території. Все обмежувалось сплатою визначених розмірів данини.

Адміністративним центром околу було на той час руське селище Довгопілля.

На чолі околу був Довгопільський староста.

Всі населені пункти мали своїх старостів. Існували «ради старших і добрих людей». Багато питань вирішувалось за руською традицією на вічах.

Населення
Населення краю практично повністю складалось з русинів-гуцулів. Близько десяти відсотків припадало на волохів та поляків.
На території околу практично не було бояр. Всі селяни були вільними.

Характерні риси молдавського періоду
На відміну від Чернівецької та Хотинської земель Довгопільський окіл (колишня Хмелівська волость) зберіг автономний статус і після реформи 1457-го року.
Через географічні особливості й важкодоступність, цей регіон оминули значні потрясіння, які були характерні для Чернівецької та Хотинської земель.
Водночас і загальний розвиток цієї території бажав бути кращим.
Якщо та сама Чернівецька земля на момент приєднання до Габсбурзької монархії перебувала в жахливому і жалюгідному стані, то Довгопільський окіл був хоч і вільним, проте майже «диким» краєм.
1774-го року Довгопільський окіл разом з Чернівецькою та Сучавською землями був анексований Габсбургами.
Протягом свого перебування у складі Молдовського князівства цей гірський край досить часто ставав прихистком і для опришків і для гайдуків. Залишався він непокірним та найбільш волелюбним і в «австрійські часи».