Монетний ринок Галичини, Буковини та Закарпаття в умовах австрійського панування (друга половина XVIII — перша половина XIX ст.)

У другій половині XVIII ст. на політичній карті Європи відбулися значні зміни. Внаслідок наростання кризових явищ у всіх ділянках політичного та соціально-економічного життя Речі Посполитої, які почали проявлятися ще з середини попереднього століття, перестала існувати ця колись могутня польсько-литовсько-руська поліетнічна федеративна держава. Величезні території, які входили до її складу, були поділені поміж сусідами — Росією, Австрією та Пруссією. Внаслідок трьох поділів Польщі (1772, 1793, 1796) більшість українських земель— Київщина, Брацлавщина, Поділля та Волинь — була включена до складу Російської імперії, а західноукраїнські землі— Руське та Белзьке воєводства— у 1772 р. потрапили під панування австрійських Габсбургів. Ще раніше (з XVI ст.) вони разом з іншими землями Угорського королівства заволоділи Закарпаттям, а в 1774 р. до складу Австрії відійшла також Буковина. До 1849 р. Галичина та Буковина перебували у складі однієї з австрійських провінцій — Королівства Галичини та Лодомерії (згодом Буковину було виділено в окремий коронний край). Закарпаття входило до складу угорської частини монархії Габсбургів і було ізольованим від решти західноукраїнських земель.
Основи грошової системи, яка утвердилась у володіннях австрійських Габсбургів, були закладені ще у XVI—XVII ст. У 1690 р. у м. Ляйпціг (Саксонія) кілька південнонімецьких держав уклали монетну угоду, яка визначала монетну стопу та співвідношення між монетними номіналами. Однак збільшення фінансових видатків для покриття дефіциту державного бюджету під час війни за так звану австрійську спадщину, які перевищили 260 млн гульденів, змусили Австрію у 1747 р. вийти з лейпцігської монетної угоди і провести грошову реформу, ініціатором якої виступив граф Фрідріх Вільгельм фон Гаугвітц. 7 жовтня 1750 р. було видано новий монетний статут, який регламентував карбування монет в австрійських володіннях. Основною грошовою одиницею було встановлено «рейнський флорин» (нім. Rheinisch Florin — r.fl; польськ. zloty reiiski; укр. золотий ринський). Передбачалась емісія 10 талерів або 20 гульденів з кьольнської вагової марки срібла (233,8123 г). У 1753 р. цю монетну стопу запровадила також Баварія, яка уклала з Австрією монетну конвенцію. З 1760 р. до неї приєдналась низка держав південно-західної Німеччини, а в 1765 р. — Річ Посполита. Надалі конвенційний талер складався з двох гульденів, кожен з яких містив 60 крейцерів, 480 пфенігів чи 960 гелерів. Два конвенційних талери дорівнювали золотому дукату, який містив 3,44 г чистого золота. На монетних дворах карбували переважно одно- та чотиридукатівки. Із золотих номіналів випускали також соверени, які відповідали трьом дукатам. В обігу перебували монети вартістю 1/2, 1, 2 та 4 соверени.
Основною срібною обіговою монетою Австрії був гульден, який містив 11,693 г чистого срібла. Крім цього, монетні двори у різних частинах обширних габсбурзьких володінь емітували талери вагою 28,14 г (23,387 г чистого срібла), 1/4 талера (5,847 г чистого срібла), 20 крейцерів — 1/3 гульдена (3,898 г чистого срібла), 17 крейцерів (3,313 г чистого срібла), 10 крейцерів (1,949 г чистого срібла), 7 крейцерів (1,364 г чистого срібла), 5 крейцерів (0,975 г чистого срібла), 3 крейцери — гріш (0,585 г чистого срібла), ½ крейцера — полтура (0,234 г чистого срібла) та 1 крейцер (0,156 г чистого срібла). Крім конвенційних талерів, в обігу перебували так звані кроненталери, які містили 25,58 г чистого срібла, а їх вартість було визначено на 2Уг гульдена. Випускались також 1/2 та 1/4 кроненталера. При цьому номінали від талера до 1/4 талера вважалися повновартісними (ку-рентними) монетами, а всі інші — розмінними. Зауважимо, що в угорській частині монархії срібний гульден дорівнював 100 денаріям або 40 полтурам (1 полтура = 2½ угорського денарія).
Постійні потреби уряду у значних грошових коштах спонукали його до збільшення обсягів карбування мідної монети. її випуск регламентувався імператорським патентом 1760 р. З міді випускали монету номіналом 1, 3/4 (грешль), 1/2 та 1/4 крейцера. Для угорських земель карбували також полтуру. З 1765 р. мідна монета стала основним розмінним засобом обігу. Тоді ж було вилучено найдрібніші срібні монетні номінали. Виробництво мідної монети було значно дешевшим, ніж емісія срібних номіналів. Прибуток уряду становила різниця між номінальною вартістю монети та затратами на її виготовлення. Метрологічні показники австрійських мідних монет виявилися доволі високими. Прагнучи збільшити розмір прибутків, отримуваних від карбування монет, уряд у 1779 р. провів редукцію їх ваги на третину. У 1784 р. монети, випущені за старою стопою, були вилучені з обігу.
У другій половині XVIII ст. на території габсбурзьких володінь функціонувало 20 монетарень. Окремі з них, наприклад, віденська чи кремніцька, працювали майже безперервно, інші — мантуанська чи смольницька — діяли періодично. Оформлення більшості номіналів було однотипним. На аверсі — зображення імператора чи
його співправителя, на реверсі — державний герб, номінал, дата та місце карбування. Інколи на реверсі срібних | монет бачимо мотто (девіз) даного пра- ‘ вителя. Легенди монет, за винятком номіналу, виконані латинською мовою. За часів панування Марії Терезії (1740—1780) та її чоловіка Франца І (1745—1765) на одній половині монетної емісії вміщувався портрет імператриці, на другій — імператора. Після смерті Франца І ця пропорція зазнала змін. На одній третині надалі містився портрет Марії Терезії, на другій — її старшого сина та співправителя Йосифа II (1765—1790), на третій— портрет покійного імператора з незмінним датуванням «1765» (дата смерті імператора). Реальну дату емісії монет вказували почерговим розміщенням на них літер латинського алфавіту.
Неможливість покриття повновартісною монетою всезростаючих видатків при значному дефіциті державного бюджету змусила уряд запровадити в обіг паперові грошові знаки. Ініціатором цього був граф Людвіг фон Цінцендорф, який запропонував, замість звичних примусових позик, випустити державні облігації, які мали без обмежень прийматися при здійсненні державних платежів. Емісію цих грошових знаків — банківських записок, які отримали назву банкоцетлі (Ваnсо-Zettel/’Banknoten), здійснював Віденський міський банк. Перша масова емісія банкоцетлів відбулася 1 липня 1762 р. на загальну суму 12 млн гульденів. її здійснено купюрами, номінальна вартість яких становила 5 та 100 гульденів. Згодом на ринку з’явилися нові емісії цих грошових знаків: у 1771 р. — на суму 6,7 млн гульденів, у 1784 р. — на суму 20 млн гульденів, у 1796 р. — на суму 35 млн гульденів. Одночасно розширювався асортимент номіналів. На ринку з’явилися купюри вартістю 10, 25, 50, 500 та 1000 гульденів. При здійсненні платежів до державних кас дозволялося 50 % суми сплачувати банкоцетлями, а другу половину — монетами. При проведенні банківських операцій 1 /3 суми можна було сплачувати паперовими грошовими знаками. Банкоцетлі, кількість яких чітко регулювалася, на перших порах без обмежень обмінювалися на срібну монету. Для цього було створено так званий габсбурзько-лотаринзький фонд Франца І, кошти

Австрійська імперія. Марія Терезія. Талер. Срібло. 1776 р.
якого використовувалися для вилучення з обігу і знищення надмірної кількості паперових купюр. Сфера обігу банкоцетлів дедалі більше розширювалася: якщо спочатку їх приймали лише у Відні, то з часом державні каси у всіх провінціях імперії. У 1785 р. банкоцетлі ввійшли в обіг на території Трансільванії та Галичини і Лодомерії. У головних містах цих провінцій — Германштадті (нині м. Сібіу в Румунії) та Львові були створені пункти обміну паперових грошей на металеві.
З огляду на зростання грошових видатків, особливо воєнних (лише впродовж 1795— 1802 pp. кількість паперових грошових знаків з 35 млн гульденів зросла до 337 млн гульденів), і збільшення дефіциту державного бюджету імперії, що в 1811 р. перевищив 1 млрд гульденів, який уряд намагався погасити надмірною емісією банкоцетлів, вони дедалі більше знецінювалися. Курс гульдена банкоцетлями перестав бути паритетним гульдену срібною чи мідною монетою. Якщо у 1799 р. лаж (надбавка при обміні банкоцетлів на дзвінку монету) становив лише 8 %, у 1802 р. — 22 %, у 1809 р. — 196 %, то в 1811 р. за 100 гульденів конвенційною монетою давали вже 833 гульдени банкоцетлями. Гостра нестача срібної монети спричинила емісію паперових грошових знаків номіналом 1 та 2 гульдени, які з’явилися на ринку у 1800 р., а в 1805 р. — ще дрібніших купюр вартістю 3, 6 та 15 крейцерів.
Після входження Галичини до складу Австрії тут було проведено обмін польської монети на австрійську. При цьому польський злотий, відкарбований після грошової реформи Станіслава Августа Понятовського 1766 p., був прирівняний до 15 австрійських крейцерів, а польський мідний гріш — до трьох півкрейцерів. Для полегшення обмінної операції австрійські власті у 1774 р. відкарбували на монетному дворі у м. Смольнік (нині Словаччина) значну кількість мідних шилінгів, які мали відповідати польським шелягам. На їх аверсі було зображено герб Королівства Галичини та Лодомерії, на реверсі — позначення номіналу, дати та місця карбування. З цією ж метою впродовж 1775—1777 pp. на Віденському монетному дворі випускалися срібні монети номіналом 15 та ЗО крейцерів. З віденської марки срібла (280,006 г) карбували 96 штук 15-крейцерівок або 48 штук 30-крейцерівок. На аверсі цих монет вміщено погруддя імпе

Австрія. Банкоцетль. 10 гульденів. 1800 р.
ратриці Марії Терезії та її титулатура, до якої включено титул «GALICIAE LODOMERIAE REGINA» (королева Галичини та Лодомерії). Аверс монет цього типу містить увінчаний королівською короною гербовий щит з гербами Королівства Галичини та Лодомерії, номінал, дату емісії та продовження титулатури імператриці. Емісія цих перехідних монет, покликаних полегшити обмін польської монети на австрійську, виконала своє значення, і патентом імператора Иосифа II від 26 квітня 1787 р. обіг польської монети на території Галичини та Буковини було заборонено.
Ще одна емісія регіональних монет, призначених для грошового ринку Галичини, була здійснена у 1794 р. Для потреб австрійського військового корпусу, який розміщувався в Галичині, куди скеровувався на придушення польського національно-визвольного повстання під керівництвом Тадеуша Косцюшко, Віденський монетний двір від карбу вав мідні монети номінальною вартістю 1 та 3 польських гроші, а також пробну серію срібних монет вартістю 6 польських грошів. Курс цих монет було встановлено на рівні 1/2, VA та 3 австрійських крейцери.
Крім загальноавстрійських емісій та регіональних випусків, здійснених для Королівства Галичини та Лодомерії, на грошовому ринку цієї провінції перебували локальні монети інших габсбурзьких володінь. Насамперед, угорські (обол, денар та полтура) та чеські (грешль) монети, сольдо Герца та Градіски, ломбардсько-венеціанські (кратні та фракції чентезімі, кваттріно, сольдо, скудо, ліри, соверена) та австро-нідерландські (ліард, кронталер, соверен) емісії. Регіональні випуски, крім номіналів, що метрологічно дорівнювали загальноімперським випускам, мали засвідчувати певну самостійність тих чи інших провінцій, забезпечувати потреби регіонального грошового господарства в ході їх поетапного входження до загальноавстрійського фінансового господарства.
Відразу ж після входження Галичини та Буковини до складу Австрії були прийняті імператорські патенти, які регулювали правила обігу та визначали ринковий курс різноманітних монет, що використовувалися населенням цих провінцій. Патент від 14 січня 1775 р. та аналогічні документи, видані у наступні роки, свідчили, що у 1770—80-х роках в імперії паралельно використовувалися загальнодержавні та регіональні австрійські випуски, а також польські, російські, турецькі та інші монети. З іноземних випусків найбільш поширеними були талери численних німецьких держав, насамперед, конвенційні баварські талери Максиміліана Иосифа та Карла Теодора. Нідерландські талери (альбертусталери, патагони, рійксдаальдери тощо) оцінювалися по 2 гульдени 3 крейцери, російські рублі першої половини XVIII ст. — по 1 гульдену 45 крейцерів, а монети цього ж номіналу, відкарбовані за часів панування Катерини II, — по 1 гульдену ЗО крейцерів. Вартість турецьких курушів (левенталерів) було встановлено на рівні 1 флорина 20 крейцерів, а рагузьких ректорталерів — 1 флорина 24 крейцерів.
З огляду на необхідність значної суми готівки для покриття видатків у війнах з революційною Францією, австрійський уряд змушений був запровадити в обіг з 20 квітня 1796 р. нові розмінні монети номіналом 6 та 12 крейцерів. Згідно з патентом від 1 серпня 1800 р., розпочалося карбування ще й 24-крейцерових монет. Цих так званих місцевих або крайових монет з низькопробного срібла 250-ї проби було випущено на суму 120 млн гульденів, що принесло уряду економію коштів на суму бл. 70 млн гульденів. Попри адміністративний примус, населення відмовлялося приймати ці маловартісні монети, і уряду, відповідно до положень патенту від 20 серпня 1801 p., довелося вилучити їх з обігу. Однак уже в наступному році знову розпочалося карбування низькопробних монет, правда, значно важчих, номіналом 7 крейцерів. У1807 р. їх вартість було знижено до 6 крейцерів, а в 1809 р. семикрейцерові монети вилучено з обігу. Поліпшити ситуацію на грошовому ринку мала також емісія мідних монет номіналом З крейцери. Згідно з імператорським патентом від 10 липня 1799 p., їхня монетна стопа була встановлена на рівні 164 гульдени з віденського центнера міді (56 кг). Однак вже патенти від 21 грудня 1799 р. та 1 серпня 1800 р. змінили ці метрологічні показники. На монетних дворах у Відні, Празі, Кремниці, Зальцбурзі, Карлсбурзі, Халлє, Надьбаньї та Смольнику розпочалося карбування мідних монет номіналом 1/4, 1/2, 1, 3 та 6 крейцерів за стопою 213 гульденів 20 крейцерів з віденського центнера міді. Загальний розмір емісії становив 10 млн гульденів. І все ж нестача «дзвінкої» монети ставала дедалі відчутнішою, а частка паперових грошових знаків постійно зростала.
Певною спробою стабілізації грошового господарства став випуск, згідно з імператорським патентом від 18 грудня 1806 p., мідних монет номіналом 15 та 30 крейцерів. Вони з’явилися на ринку у 1807 р. як монетне забезпечення банкоцетлів, що стало причиною їх швидкого знецінення. Вже в березні цього ж року за 100 гульденів конвенційною монетою платили 150 гульденів мідними банкоцетлями. Гостра потреба монетних дворів імперії у сировині стала причиною вилучення з обігу монет номіналом 17 та 7 крейцерів. Згідно з патентом від 17 вересня 1807 p., для проведення цієї операції відводився лише один місяць, після чого за 17 крейцерів державні каси сплачували 15 крейцерів, а за 7 крейцерів— 6 крейцерів обіговою монетою. Загальна кількість монетно-грошової маси на території Королівства Галичини та Лодомерії у 1809 р. сягнула 2200 тис. гульденів, у тому числі 10 тис. голландських та 37 220 австрійських дукатів.

Австрійська імперія. Франц II. 30 крейцерів. Мідь. 1807 р.
Величезні воєнні видатки Австрійської імперії у війнах з наполеонівською Францією, які сягнули суми 355 млн гульденів, поставили країну на межу банкрутства. Не поліпшило ситуації й зростання масштабів карбування мідної монети зразка 1800 р. до 140 млн гульденів, замість запланованих 10 млн. Адже одночасно непомірно зростала емісія нічим не забезпечених паперових грошових знаків, кількість яких у березні 1811 р. становила 1060 млн гульденів. Розпочалося стрімке зростання цін, зубожіння населення, в суспільстві наростало невдоволення бездіяльністю уряду.
За цих обставин уряд змушений був оголосити банкрутство імперії. Міністр фінансів граф Йозеф Валліс запропонував провести грошову реформу, засади якої містились у патенті імператора Франца І (1792—1835) від 18 лютого 1811р. В країні було запроваджено так звану віденську валюту (Wiener Wahrung, W.W.). Першим кроком реформи стало здійснення девальвації банкоцетлів та пов’язаних з ними мідних монет. При їх обміні на нові — так звані викупні або обмінні білети (Einlosungsschein) — власники за 100 гульденів банкоцетлями отримували 20 гульденів новими грошовими знаками. Як бачимо, уряд використав співвідношення 1 до 5, хоча правильніше було 1 до 8. Перший варіант був вигіднішим через спрощення розрахункових операцій, а також можливість подальшого використання (протягом певного періоду) паперових грошових знаків попередніх емісій. В імператорському патенті визначався розмір емісії викупних білетів — не більше 250 млн гульденів, однак вже у 1815 р. на ринку функціонувало понад 450 млн гульденів.
Однією з проблем, що виникли в результаті грошової реформи, була нестача розмінних грошових знаків та монет. Для її подолання при проведенні незначних фінансових операцій було дозволено до 31 жовтня 1812 р. використовувати банкоцетлі найдрібніших номіналів — 1 та 2 гульдени, а також мідну монету попередніх емісій. При цьому мідні банкоцетлі 1807 р. були переоцінені відповідно до співвідношення 1:5 (ЗО крейцерів до 6 крейцерів, а 15 — до 3 крейцерів віденської валюти 1812 р.). Переоцінені були також 3 та 1 крейцер 1800 р., відповідно до 2 та 1 крейцера нової валюти. Монети вартістю 6, 1/2 та 1/4 крейцера не переоцінювалися. Одночасно на імперських монетних дворах розпочалося карбування мідних монет номіналом 3, 1, 1/2 та 1/4 крейцера у віденській валюті. Значні масштаби цієї емісії дали змогу на певний період задовольнити потреби грошового ринку у розмінній монеті.
Через хибно обране обмінне співвідношення банкоцетлів та викупних білетів, недостатнє покриття останніх дзвінкою монетою, неспроможність уряду ліквідувати дефіцит державного бюджету та інші причини можливості грошової реформи 1811—1812 рр. в повному обсязі використані не були. Продовження війни з Наполеоном і нове зростання воєнних видатків змусили уряд, згідно з патентом від 16 квітня 1813 p., розпочати емісію еквівалентних викупним так званих антиципаційних білетів (Anticipations-scheine), яких до 1816 р. було випущено на суму понад 470 млн гульденів.
Лише переможне завершення наполеонівських воєн та отримання контрибуцій від Франції дало змогу австрійському урядові розпочати оздоровлення державних фінансів. Міністр фінансів граф Стадіон, прагнучи зменшити надмірну кількість паперових грошових знаків, наприкінці 1815 р. розпочав поетапне вилучення їх з обігу. Однак виділених для цієї операції коштів (69 млн гульденів з французьких контрибуцій) виявилося замало, тому вона не дала бажаних наслідків. Наступним важливим кроком стало відновлення з 1 червня 1816 р. карбування монети за конвенційною стопою. Тоді ж засновано Привілейований Австрійський Національний Банк, який був акціонерним товариством. Імператорський патент проголошував незалежність Банку від держави. Його головне завдання — подолання інфляційних процесів шляхом емісії банківських нот (банкнот), на які до 1842 р. мали обміняти викупні та антиципаційні білети і решту банкоцетлів. Банкноти Привілейованого Австрійського Національного Банку мали номінальну вартість 5, 10, 25, 50, 100, 500 та 1000 гульденів. На ринку вони використовувалися без примусового курсу. Банкноти першої емісії перебували в обігу до 1858 р. Обмін купюр розпочався з 1 липня 1816 р. Для обміну паперових грошей попередніх емісій використовували також срібні монети номіналом 8, 5, 10 та 20 крейцерів. Одночасно розпочалося карбування нових мідних монет вартістю 1/4, 1/2 та 1 крейцер, які використовувалися для викупу мідних банкоцетлів 1807 р. та викупних монет 1812 р. Відтоді і до 1851 р. серія мідних номіналів 1816 р. з незмінним зовнішнім оформленням у великій кількості карбувалася на монетних дворах у Відні, Кремніці, Карлсбурзі, Нагибаньї, Смольніку та Сіклові (Оравічи). І все ж, незважаючи на певні позитивні
тенденції, ситуація на грошовому ринку залишалася нестабільною. Ажіо при обміні паперових грошових знаків на повновартісну срібну монету не зменшилося. За цих умов уряд вдався до проведення девальвації, якій передувало поширення державної позики. Між викупними та антици-паційними білетами і конвенційною монетою було встановлено співвідношення 1:2,5. Тобто, 10 гульденів викупними білетами обмінювалися на 4 гульдени конвенційною монетою, а за 100 гульденів банкоцетлями мож

Австрійська імперія. 10 гульденів. 1811 р.
на було отримати лише 8 гульденів повновартісною срібною монетою. Незважаючи на обмін грошових знаків, на грошовому ринку Австрійської імперії до 1858 р. продовжувався паралельний обіг віденської та конвенційної валюти.
У наступні десятиріччя Міністерству фінансів Австрії вдалося стабілізувати ситуацію на грошовому ринку. У 1820 p., завдяки субсидіям від братів Ротшильдів, вдалося вилучити з обігу 229 млн гульденів віденської валюти. Надалі цей процес продовжувався з різною активністю. Завдяки цим заходам уряду вдалося стабілізувати ситуацію на грошовому ринку країни. Свідчення цього — зростання кількості повновартісної срібної монети. Після завершення наполеонівських воєн імперські монетні двори емітували значну кількість номіналів, які метрологічно відповідали конвенційній монетній стопі. Зі срібла карбували 3, 5,10, 20 крейцерів, 1/2 талера (гульден), талер. У загальній монетній масі найбільшою була частка монет вартістю 20 та 10 крейцерів. Так, лише на Кремніцькому монетному дворі впродовж 1792—1816 рр. виготовлено 85 млн 20-крейцерівок (народна назва «цванцигер» або «сороківець») та 2,12 млн десятикрейцерівок. Сировиною для їх емісії були здебільшого вилучені з обігу білонні монети номіналом 6, 7, 12 та 24 крейцери, які офіційно викуповувалися від населення до 1817 р. При проведенні дрібних фінансових операцій широко використовувалася мідна монета, якої впродовж 1800—1816 рр. було відкарбовано на суму 175 млн гульденів. Як і в попередній період, на грошовому ринку західноукраїнських земель широко використовувалися іноземні монети— російські рублі, голландські дукати та західноєвропейські талери.
За часів Фердинанда І (1835—1848) монетне карбування характеризується випуском лише повновартісних срібних та золотих монет. Загальноімперське карбування було сконцентроване на чотирьох монетних дворах: Віденському (на аверсі проставлено ініціал монетного двору — А), Кремніцькому (В), Празькому (С) та Карлсбурзькому (Е). Періодично функціонувала також монетарня у Мілані (М). Майже щорічно, за конвенційною монетною стопою, випускалися 3, 5, 10 та 20 крейцерів, 1/2 талера (гульден або флорин) і талер. Для угорських земель імперії у Кремніці 1837-
1848 рр. карбували 10 та 20 крейцерів, а в 1887 та 1839 рр. виготовили невелику кількість флоринів та талерів. При Фердинанді І суттєво зменшилася кількість регіональних випусків. Цьому сприяла певна стабілізація грошового господарства на землях імперії, а також сприятлива для неї політична та економічна ситуація. На ринку продовжували з’являтися лише локальні емісії для

Австрійська імперія. Фердинанд І. Талер. Срібло. 1845 р.
Ломбардії та Венеції. У той час на Венеціанському (V), а спорадично на Віденському (А) та Міланському (М) монетних дворах карбували мідні 1, З та 5 чентезімі, срібні 1/4,1/2, 1 ліру, 1/2 скудо (3 ліри) та скудо (6 лір). На грошовому ринку галицьких земель ці монети широко не використовувалися. Золоте карбування ФердинандаІ обмежувалося емісією високопробних дукатів, що виготовлялися окремо для австрійських та угорських володінь Габсбургів і відрізнялися між собою зовнішнім оформленням. На Віденському монетному дворі випускалися також чотиридукатники, а для північноіталійських провінцій — 1/2 соврано (20 лір) та соврано (40 лір).
До середини XIX ст. грошовий обіг на західноукраїнських землях поступово втратив свої регіональні особливості і став частиною загальноімперського монетного ринку, який був на шляху до повної уніфікації грошово-монетної системи. Наприкінці 1847 р. міністру фінансів Австрії барону Філіппу фон Краусу та керівництву Привілейованого Австрійського Національного Банку вдалося стабілізувати фінансову ситуацію імперії. Це стало можливим в результаті зменшення кількості паперових грошей з 682 млн гульденів віденської валюти (212 млн гульденів викупними білетами та 470 млн гульденів антиципаційними білетами) до 7 млн 519 тис. гульденів віденської валюти. Станом на березень 1848 р. грошовий запас імперії становив 219 млн гульденів, у тому числі 65 млн конвенційною монетою. Довіру населення до паперових грошей підтримав випуск банкнот Привілейованого Австрійського Національного Банку номіналом 5, 10, 50,100 та 1000 гульденів (емісія 1 січня 1841 р.) та 5, 10, 100 та 1000 гульденів (емісія 1 січня 1847 р.), які без обмежень обмінювалися на срібну монету.
Новим випробовуванням для імперії стали революційні події 1848— 1849 рр., які реально загрожували існуванню багатонаціональної держави Габсбургів. Під тиском збройних виступів, які відбувалися у Відні, Кракові, Празі, і особливо в Угорщині, імператор Фердинанд І 2 грудня 1848 р. зрікся престолу. Новим правителем Австрійської імперії став його племінник — Франц Йосиф І (1848—1916). Уряд, наляканий розмахом соціальних та національних виступів, змушений був піти на поступки, однією з яких було скасування панщини в Галичині. Привернувши на свій бік населення окремих провінцій, при воєнній допомозі Росії і фінансовій — Англії новому імператору вдалося придушити революційні виступи. 4 березня 1849 р. було проголошено запровадження конституції, яка декларувала рівноправність усіх націй імперії, гарантувала демократичні свободи і дещо обмежувала владу імператора. Тоді ж Буковину було відділено від Королівства Галичини і Лодомерії та перетворено в окремий коронний край.
Революція 1848—1849 рр. привела до фінансової дестабілізації в Австрійської імперії. Надходження до державного бюджету становили лише 144 млн 13 тис. гульденів сріблом. Тоді ж видатки зросли до 283 млн 864 тис. гульденів, з них 158 млн йшли на військові потреби. В цих умовах уряд з 22 травня 1848 р. запровадив примусовий курс банкнот та інших цінних паперів. Знову з’явилося ажіо — різниця між курсом паперових грошей та срібної монети. Вже в перші місяці інфляції воно становило понад 20 %. Брак готівкових засобів змусив уряд звернутися до непопулярної і вже призабутої практики — надмірної емісії паперових грошей. Вже в травні 1848 р. з’явилися банкноти номіналом 1 та 2 гульдени. Згодом випуски паперових грошей, які отримали примусовий курс обігу, неодноразово повторювалися. Через приховування населенням не лише срібної, а й мідної монети в країні розпочалася розмінна криза. Замінниками монети стали частини розділених навпіл чи чверть одногульденових банкнот, що приймалися за 30 чи 15 крейцерів. Надзвичайним станом скористалися окремі купці та підприємці, які розпочали виготовлення власних замінників грошових знаків, використовуючи при цьому різноманітні матеріали: папір, шкіру, скло тощо. В Галичині власні грошові знаки номіналом 1, 2, 3, 5, 6, 10 та 20 крейцерів були випущені у Дрогобичі, Золочеві, Глинянах, Щирці, Самборі, Перемишлянах, Болехові та інших місцевостях. Все це створювало хаос у грошовому обігу імперії. Для виправлення ситуації уряд дозволив Центральній державній касі Міністерства фінансів випустити замінні монетні ноти, так звані мюнцшейни, номінальною вартістю 6 та 10 крейцерів на загальну суму 5 млн гульденів, яку невдовзі було значно перевищено. Незважаючи на постійне вилучення цих нот, у 1851 р. їх все ще було в обігу на суму понад 18 млн гульденів. Але й цього виявилося замало. Ринок надалі відчував брак грошових знаків. У цій ситуації Центральна державна каса розпочала випуск 3 % та 5 % касових зобов’язань, 5-, 5,5- та 6-відсоткових заставних іпотечних листів і нот державної скарбниці. Номінал цих тимчасових грошових замінників був різним: 30, 60, 90, 300, 600 та 900 гульденів в емісіях, датованих 1 вересня 1848 р. і 1 березня 1849 р. Згодом в обігу з’явилися 5, 10, 25, 50,100, 500 та 1000 гульденів чотирьох емісій 1849—1850 рр. В останні місяці 1848 р. були випущені ще й ©процентовані та неопроцентовані скарбові квитанції, які мали примусовий курс, хоча були забезпечені майном державної залізниці. Обсяг першої емісії цих грошових бон становив 50 млн гульденів, а до 1854 р. їх було виготовлено на суму близько 200 млн гульденів.
Для впорядкування обігу монет, згідно з цісарським патентом від 19 серпня 1848 р., розпочалося карбування мідних монет номіналом 2 крейцери та білонних — 6 крейцерів. Населенню Галичини повідомили про це циркуляром губернського управління від 7 жовтня цього ж року. З огляду на зростання попиту населення на повновартісну монету, розміри емісії дво-та шестикрейцерівок були доволі значними. Перших з них було випущено 7755 тис. шт., других — 90,4 млн шт. Це дало змогу на певний час задовольнити попит на монету, і 2 грудня 1848 р. міністр фінансів заборонив виготовлення та використання приватних грошових знаків. Емісію ше-стикрейцеровиків, хоча й з дещо іншими метрологічними показниками та відмінним зовнішнім оформленням, повторили в середині наступного 1849 р., але й вони незабаром вийшли з обігу. Повновартісна срібна монета з портретним зображенням імператора Франца Йосифа І до 1852 р. не емітувалася.
У період революції 1848—1849 рр. окремі провінції, що повстали проти габсбурзького поневолення, здійснювали емісію власної монети. Так, на Венеціанському монетному дворі карбувалися мідні монети номіналом 1,3 та 5 чентезімі, білонні — 15 та 25 (пробний випуск) чентезімі, срібні — 5 лір та золоті— 20 лір. Провінційний уряд Ломбардії на міланській монетарні виготовляв зі срібла 5 лір, а із золота— 20 та 40 лір. Після придушення революції ці монети певний час перебували в обігу разом з імперськими випусками, але незабаром їх було вилучено і перекарбовано на обігову монету. На грошовому ринку західноукраїнських земель номінали цих емісій траплялися спорадично.
Значно масштабнішим було угорське революційне карбування. За дорученням тодішнього міністра фінансів Лайоша Кошута, з весни 1848 р. на монетних дворах у Кремніці та Нагибаньї розпочалося карбування мідних одно- та трикрейцерових монет, а також білонних шестикрейцерівок. Емісія цих розмінних монет була не дуже великою і може бути трактована, радше, як засіб пропаганди незалежницької політики Угорщини. Одночасно впродовж квітня—вересня 1848 р. випускалися срібні 10 та 20 крейцерів із зображенням імператора Фердинанда І, але легенди на них виконані угорською мовою. Стрімкий розвиток політичних подій скерував грошову політику угорського революційного уряду в бік використання паперових грошових знаків. В обігу з’явилися купюри номіналом 5, 10, 100 та 1000 форинтів (угорська назва австрійського гульдена — флорина). Після придушення революції в Угорщині її банкноти та монети вилучалися з обігу і знищувалися. Ці грошові знаки інколи використовувалися в сусідніх із Закарпаттям галицьких повітах. Особливо це стосується монет, які метрологічно дорівнювали однотипним австрійським номіналам. Але навіть спорадична поява угорських революційних емісій відразу ж ставала об’єктом уваги поліційних органів.
Після придушення революції і політичної стабілізації в імперії відразу ж гостро постало питання про впорядкування грошово-фінансової та бан

Австрійська імперія. Франц Йосиф І. 2 крейцери. Мідь. 1851 р.
кївської системи країни. Вже у травні 1850 р. у Відні розпочала роботу спеціальна комісія під керівництвом міністра фінансів фон Крауса. її члени запропонували розпочати випуск монет вартістю 5, 10 та 20 гульденів із золота, розмінної монети різних номіналів зі срібла та міді. З метою запобігання вивозу повновартісних австрійських монет за межі імперії пропонувалось понизити їх стопу до рівня прусської. Особливого значення члени комісії надавали впорядкуванню обігу паперових грошових знаків. Вони пропонували розпочати вилучення банкнот попередніх емісій, для чого необхідно було випустити скарбничі знаки номіналом 100 гульденів та нову серію банкнот вартістю від 1 до 100 гульденів.
Реалізація деяких рішень комісії (зокрема, впорядкування обігу мідної монети) розпочалася вже у 1851 р. Згідно з розпорядженням міністра фінансів та цісарським патентом від 7 квітня 1851 р., на монетних дворах у Відні, Празі, Кремниці, Карлсбурзі та Нагибаньї розпочалося масове карбування мідної монети номіналом 1/4,1/2,1, 2 та 3 крейцери. Загальний розмір емісії мав становити 3512,5 тис. гульденів. Монетна стопа встановлювалося на рівні 170 гульденів 40 крейцерів з віденського центнера міді (56,006 кг). Для забезпечення монетних дворів сировиною передбачалось вилучити з обігу мідну монету попередніх емісій, зокрема, 1/4, 1/2 та 1 крейцер, які впродовж тривалого часу карбувалися з незмінною датою «1816», однак населення, незважаючи на неодноразові нагадування Галицького намісництва, не поспішало здавати стару, значно важчу монету.
Наприкінці 1851 р. новим міністром фінансів став президент Австрійської Академії наук, математик і фізик барон Андреас фон Баумгартнер. На перших порах, завдяки приватизації залізниці та «добровільної національної позики» 1854 р., йому вдалося стабілізувати фінансовий стан держави. Ажіо між вартістю срібної монети та банкнот скоротилося з 18 % до 9 %, а в 1856—1858 рр. навіть до 6—4 %, однак воєнні видатки в період Кримської війни знову спричинили його зростання до 22—27 %. Новий міністр здійснив також спробу налагодити у 1852 р. карбування срібних талерів та півталерів за конвенційною монетною стопою з датами — «1848—1851», а також 20-крейцерівок 1852 р. Оскільки монети цієї серії не сподобались імператору, їх карбування припинилося. Натомість, уже 31 липня 1852 р. було видано цісарський патент щодо випуску нової срібної (900-ї проби) та золотої монети. Впродовж 1852—1856 рр. незначними накладами випускались 10, 20 крейцерів, півталер (флорин) та талер. Однак їх поява суттєво не поліпшила ситуацію на грошовому ринку — ці високопробні монети, при збереженні високого ажіо, відразу ж приховувалися населенням. У 1852—1915 рр. безперервно карбувалися монети вартістю 1 та 4 дукати з золота 986-ї проби. Вони не мали чітко визначеного курсу, а їх ціна залежала від ринкової ціни золота. Тиражі австрійських золотих дукатів були незначними— ЗО—150 тис. щорічно.

Реклама

Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход / Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход / Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход / Изменить )

Google+ photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google+. Выход / Изменить )

Connecting to %s